Поневолені вже не берегли сил. Пустили в хід все, що могли. Чарівники повстанців весь час боролися з ними, й не дивлячись на втрати, їм вдалося значною мірою нейтралізувати їхні зусилля. Шепіт не брала в цьому участі. Вона була надто зайнята.
Прибула Леді зі своїми компаньйонами. Знову викликали мене. Я видерся на коня і приєднався до неї; з луком на колінах.
Вони перли й перли. Інколи я кидав погляд на Леді. Вона залишалася Сніговою королевою, на обличчі жодного виразу.
Повстанці здобували один плацдарм за іншим. Вони вирвали цілі ділянки підпорної стіни. Солдати з лопатами насипали землю, будуючи природні пандуси. Дерев’яні пандуси просувалися вперед, та прибудуть ще не скоро.
Серед цього всього знаходився острівець спокою, навколо розіп’ятої форвалаки. Атакуючі обходили її здалека.
Війська Лорда Джалени похитнулися. Було видно, що наближається катастрофа, навіть ще до того, як солдати почали оглядатися на підпорну стіну позад себе.
Леді кивнула. Мандрівник дав шпори коню, полетів вниз піраміди. Проскакав позаду військ Шепіт, повз них, зупинився на краю ярусу за підрозділами Джалени. Підняв списа, що виблискував. Не знаю чому, але війська Джалени підбадьорилися, згуртувалися, почали відтискати повстанців назад.
Леді кивнула наліво. Пір’їнка помчала по схилу, як шибайголова, щосили сурмлячи в горн. Срібний клич горна заглушив рев труб повстанців. Вона минула війська на третьому рівні й зіскочила на коні зі стіни. Стрибок з такої висоти вбив би будь-якого коня, якого я бачив у своєму житті. Цей важко приземлився, випростався, став дибки й тріумфально заіржав, коли Пір’їнка засурмила в горн. Так само, як справа, війська підбадьорилися і почали тіснити повстанців.
Невеличка постать кольору індиго видряпалася по стіні й огнувши базу піраміди, квапливо втекла в тил. Вона пробігла аж до самої Вежі. Ревун. Здивований, я насупив брови. Його що, змінили на посту?
Вся битва зосередилася в центрі, де Ловець Душ мужньо відбивався, намагаючись утримати позицію.
Я почув якісь звуки, поглянув у той бік й побачив, що з протилежної сторони до Леді наблизився Капітан. Верхи на коні. Я оглянувся. До нас підвели цілу купу коней. Я подивився вниз, вздовж стрімкого схилу, на вузький відрізок третього ярусу і в мене на серці похолонуло. Вона що, збиралася провести кавалерійську атаку?
Пір’їнка і Мандрівник становили значну підмогу, та цього виявилося замало. Війська чинили впертий опір, але тільки поки повстанці не підтягнули пандуси.
Ми втратили рівень. Тривало це довше, ніж я очікував, але ми його втратили. Вдалося втекти не більше, як тисячі людей. Я поглянув на Леді. Її обличчя і далі було немов витесане з льоду, проте я відчував, що вона зовсім не сердилася.
Шепіт осипала стрілами натовп внизу. Гвардійці стріляли з баліст прямою наводкою.
Над пірамідою промайнула якась тінь. Я підвів погляд. До військ ворога підлітав килим Ревуна. Солдати, які поприсідали по краях килима, кидали вниз кулі, розміром з людську голову. Вони каменем падали в натовп повстанців без жодного видимого ефекту. Килим повільно наближався до ворожого табору, скидаючи якийсь непотріб.
Щоб створити надійні плацдарми на третьому рівні, повстанцям знадобилася година, і ще одна година, щоб зібрати достатньо людей для подальшого штурму. Шепіт, Пір’їнка, Мандрівник і Ловець товкли їх безжалісно. Щоб вилізти нагору, новоприбулі підрозділи дряпалися по купах тіл своїх товаришів.
Ревун почав кидати свої кулі на табір повстанців. Я сумнівався, що там ще хтось залишився. Всі вони були на шматку пирога; чекали своєї черги, щоб ринути на нас.
Фальшива Біла Троянда сиділа на коні біля другого рову, вкрита сяйвом і оточена членами нової ради повстанців. Вони стояли, мов вкопані, діючи тільки тоді, коли Поневолені використовували магію. Проте, проти Ревуна, вони не зробили нічого. Мабуть, не могли нічого вдіяти.
Я зиркнув на Капітана, який явно щось задумав… Він шикував вершників вздовж піраміди. Ми дійсно готувалися до атаки по схилу! Повний ідіотизм!
Голос в моїй голові сказав: Не бійся, мій вірний. Я поглянув на Леді. Вона обкинула мене холодним, королівським поглядом. Я повернувся назад до битви.
Довго це не потриває. Наші війська відклали луки й покинули важке озброєння. Вони готувалися. На рівнині вперед рушила ціла орда. Однак рухалися повстанці якось повільно, нерішуче. Хоча в цю мить вони повинні були бігти стрімголов уперед, захлеснути нас, горлаючи увірватися до Вежі перш, ніж закриють ворота…