Повертайся. Промовив голос в мене в голові. Повертайся.
Леді. Я полегшено зітхнув, що мені не доведеться йти тією стежкою, й повернувся назад.
-- Це був мужчина, -- повідомив я, наближаючись до Леді.
-- Я так і думала. -- Однією рукою вона торкалася килима, який висів у повітрі пів метра над землею. – Залізай.
Я проковтнув слину, і виконав наказ. Це було як сідати в човен з глибокої води. Двічі я ледь не впав. Коли вона залазила після мене, я сказав:
-- Він… вона… не злізала з коня і поїхала стежкою через ліс.
-- В якому напрямку?
-- На південь.
Килим швидко піднявся вгору. Мертві коні залишилися далеко внизу. Ми помчали над лісом. Мій шлунок почувався так, немов вчора ввечері я випив кілька літрів вина.
Леді тихо вилаялася під носом. Потім, трохи голосніше, сказала:
-- Сука. Вона водила всіх нас за ніс. З моїм чоловіком включно.
Я промовчав. Я саме міркував, чи варто згадувати про папери. Вони б її зацікавили. Але мене вони теж цікавили, і якщо я згадаю про документи зараз, то вже не матиму шансу поритися в них.
-- Б’юсь об заклад, саме цим вона і займалася. Позбулася інших Поневолених, вдаючи, що бере участь у їхній змові. На черзі була я. А тоді вона просто залишила б Домінатора в могилі. В неї було б все і вона змогла б стримувати його. Без допомоги йому не вибратися. – Вона швидше міркувала вголос, ніж говорила до мене. – А я не бачила очевидного. Чи ігнорувала його. А воно було в мене під носом. Хитрюща сучка. Вона за все заплатить.
Ми почали падати. Я ледь не втратив ті крихти, що знаходилися в мене в шлунку. Ми опускалися в найглибшу долину в околиці, хоча пагорби по обидва боки мали не більше, як шістдесят метрів висоти. Швидкість зменшилася.
-- Стріла, -- сказала Леді. Я забув приготувати наступну.
Приблизно півтора кілометра ми летіли по долині, тоді вверх по схилу, поки не зупинилися біля скелі з осадової породи. Там ми зависли, опершись об камінь. Віяв свіжий, холодний вітер. Мої руки заціпеніли. Ми були далеко від Вежі, в місцевості де панувала справжнісінька зима. Я безперервно тремтів від холоду.
Єдиним попередженням було тихе:
-- Тримайся.
Килим стрілою полетів вперед. Пів кілометра перед нами якась постать схилилася низько до шиї скакуна. Леді опустила килим вниз, тепер ми мчали зі свистом якихось пів метра від землі.
Ловець побачила нас. Підняла руку в захисному жесті. Ми гнали прямо на неї. Я випустив стрілу.
Килим ляснув мене знизу, коли Леді рвонула його вверх, намагаючись уникнути коня і вершника. Не вистачило. Від удару килим нахилився. Дошки рами з тріском зламалися. Нас закрутило. Я розпачливо тримався, а навколо мене кружляли небо і земля. Нас ще раз труснуло, коли ми врізалися в землю. Знов закрутило, тільки тепер ми котилися по траві. Я відскочив якомога далі.
Я відразу зірвався на ноги, похитуючись поклав нову стрілу на тятиву. Кінь Ловця лежав на землі зі зламаною ногою. Сама Ловець приголомшено стояла біля нього накарачках. Срібний наконечник осудливо стирчав у неї з талії.
Я випустив стрілу. І ще одну, і ще одну, пам’ятаючи про жахливу живучість, яку виказав Кульгавий у Захмарному лісі, коли Ворон повалив його стрілою, що несла силу його справжнього імені. Страх не полишав мене, тож коли в мене закінчилися стріли, я витягнув меч. І кинувся в атаку. Не знаю, як я не загубив його під час всіх цих подій. Я добіг до Ловця, високо здійняв меч і щосили вдарив двома руками. Ще ніколи в житті я не завдавав такого несамовитого і жахливого удару. Голова Ловця покотилася по землі. Забрало моріона відкрилося. На мене з докором дивилося жіноче обличчя. Жінка виглядала майже так само, як та з якою я прилетів.
Очі Ловця зосередилися на мені. Губи намагалися вимовити якісь слова. Я стояв як вкопаний, питаючи себе, що це все в біса означає. Життя Ловця згасло до того, як я второпав, що вона хотіла мені сказати.
Я буду повертатися до цієї миті десять тисяч разів, намагаючись прочитати передсмертні слова на її губах.
Леді підійшла непомітно до мене. Вона волочила одну ногу. Сила звички змусила мене повернутися, стати на коліно…
-- Зламана, -- сказала вона. – Не зважай. Це може почекати.
Вона дихала уривчасто, швидко. На мить мені здалося, що це від болю. Тоді я побачив, що вона дивилася на голову. Вона почала тихо сміятися.