-- Інколи трапляється щось настільки важливе, що ти не можеш розповісти про це навіть найкращим друзям, -- сказав він. – Ви могли б заплатити за це життям.
-- Я так і думав. Ну, не переживай!
Мовчун зліз з коня і почав розмовляти з Сонечком. Здавалося, вона не помічала напруги, що панувала між її друзями. Вона розповідала Мовчуну, що вони робили й куди прямували.
-- Гадаєш, це добра ідея? – запитав я. – В Опал? Тоді ти повинен про дещо довідатися. По-перше, Леді перемогла. Думаю, ти й сам здогадався. Бачив, до чого йде, інакше ти б не змився. Гаразд. Тепер до найважливішого. Кульгавий повернувся. Вона його не прикінчила. Перевиховала і тепер він її улюбленець.
Ворон зблід. Наскільки пам’ятаю, це вперше я побачив його по-справжньому переляканим. Та боявся він не за себе. Він вважав себе ходячим трупом, людиною, якій нічого втрачати. Однак тепер у нього була Сонечко і мета в житті. Він повинен вижити.
-- Так. Кульгавий. Ми з Мовчуном багато про це розмовляли. – Насправді, це щойно спало мені на думку. Та мені здалося, що він сприйме мої слова краще, якщо буде думати, що ми все добряче обміркували. – Ми вважаємо, що раніше чи пізніше, Леді прозріє. Захоче щось з цим зробити. Якщо вона згадає про тебе, то пустить по твоєму сліду Кульгавого. Він знає тебе. Він почне шукати в твоїх колишніх улюблених місцях, подумає, що ти налагодив зв’язки зі старими друзями. Є в тебе якісь друзі, що можуть сховати вас від Кульгавого?
Ворон зітхнув, здавалося, що він зсутулився. Він заховав ножі.
- Саме таким і був мій план. Я собі прикинув, що ми попливемо в Берил і там заховаємося.
-- Теоретично, Берил тільки союзник Леді, але її слово там закон. Вам доведеться втікати кудись, де про неї ніколи не чули.
-- Куди?
-- Я не знаю цієї частини світу. – Здавалося, він заспокоївся, тож я зліз з коня. Він насторожено подивився на мене, тоді розслабився.
-- Я довідався все, що хотів, -- сказав я. – Мовчун?
Мовчун кивнув, продовжив розмову з Сонечком. Я витягнув зі спального мішка торбинку з грошима і кинув її Ворону.
-- Ти залишив свою частку зі здобичі в Трояндах. – Я підвів запасних коней. – Верхи буде значно швидше.
Ворон боровся сам з собою, намагаючись сказати “дякую”, не спроможний зламати бар’єри, якими він себе оточив.
-- Гадаю, ми могли б поїхати в…
-- Мені краще не знати. Я вже двічі зустрічався з Оком. Вона вбила собі в голову, що хоче зберегти для нащадків свою версію подій. Вона навіть не хоче показати себе з кращої сторони. Хоче, щоб це була правда. Вона знає, як змінюється історія, і не хоче, щоб це трапилося з нею. А я той хлопець, якого вона обрала до цієї роботи.
-- Кидай це, Док. Ходіть з нами. Ти й Мовчун. Ходіть з нами.
Це була довга, самотня ніч. Я багато про це міркував.
-- Не можу, Ворон. Капітан мусить залишитися, навіть якщо йому це не подобається. Загін мусить залишитися. Я належу до Загону. Я вже надто старий, щоб втікати з дому. Ми будемо вести ту саму битву, але я виконаю свою частку, залишаючись з сім’єю.
-- Слухай, Док. Банда найманців-головорізів…
-- Ей! Припини. – Мій голос пролунав різкіше, ніж я того хотів. Він зупинився. Я сказав: -- Пам’ятаєш ту ніч в Паничах, перш ніж ми рушили за Шепіт? Коли я читав з Літопису? Що ти сказав?
Кілька секунд він мовчав.
-- Так. Що завдяки тобі я відчув, що означає бути членом Чорного Загону. Згоден. Може я й не розумію вас, але тоді я відчув це.
-- Дякую. – Я витягнув зі спального мішка ще один пакунок. Він призначався для Сонечка. – Поговори трохи з Мовчуном, добре? В мене для неї подарунок на день народження.
Якусь мить він дивився на мене, тоді кивнув. Я відвернувся, щоб він не побачив моїх сліз. Після того, як я попрощався з дівчинкою і натішився її захватом від мого жалюгідного подарунка, я відійшов на край дороги і тихенько сплакнув. Мовчун і Ворон вдали, що не бачать цього.
Я буду сумувати за Сонечком. І проведу решту свого життя в страху за неї. Вона була безцінною, досконалою, завжди щасливою. Те, що трапилося з нею в тому селі залишилося в минулому, але попереду на неї чекав найбільш жахливий ворог, якого собі тільки можна уявити. Ніхто з нас не прагнув цього для неї.
Я встав, витер сліди сліз і відвів Ворона вбік.
-- Я не знаю твоїх планів. І не хочу знати. Але про всяк випадок. Коли позавчора, ми з Леді наздогнали Ловця Душ, в нього був цілий тюк тих паперів, що ми викопали в таборі Шепіт. Він їх так і не віддав Леді. Вона не знає про їхнє існування. – Я розповів йому, де знайти документи. – Через кілька тижнів я особисто туди поїду. Якщо вони все ще будуть на місці, то спробую сам щось в них знайти.