-- Здається, зараз вони повернулися у світ живих, -- закінчив я. – Правлять північною імперією. Там-там і Одноокий щось підозрювали… А ми поступили до них на службу.
-- Нас поневолили, -- пробурмотів Капітан. – Так само як форвалаку.
Потвора закричала і кинулася на клітку. Над вкритою туманом палубою пролунав сміх Ловця Душ.
-- Поневолені поневоленим, -- погодився я. -- Напрошуються неприємні паралелі.
Щораз більше і більше старих розповідей спливали в пам’яті. Мене почало трусити.
Капітан зітхнув і втупив погляд в туман, за яким лежала нова земля.
Одноокий з ненавистю дивився на істоту в клітці. Я спробував заспокоїти його. Він відмахнувся від мене.
-- Не зараз, Док. Я хочу розібратися.
-- В чому?
-- Вона не вбивала Там-тама. В неї немає шрамів від наших ран.
Я повільно повернувся і уважно поглянув на легата. Дивлячись на нас, він засміявся ще раз.
Одноокий так ніколи і не розібрався. А я ніколи не сказав йому. В нас і так було достатньо клопотів.
Глава 2: Ворон
-- Подорож з Берила доводить мою правоту, -- гаркнув Одноокий над олов’яним кухлем. – Чорному загону не місце на морі. Коза! Ще елю!
Він похитав кухлем. Інакше дівчина не зрозуміла б його. Одноокий не забивав собі голову мовами півночі.
-- Ти бухий, -- зауважив я.
-- Який ти спостережливий. Запишіть ці золоті слова, джентльмени. Доку, нашому шановному магістру духовних та медичних наук, вистачило проникливості щоб помітити, що я бухий.
Під час своєї промови він кілька разів відригнув, язик в нього заплітався. Він оглянув своїх слухачів таким поважним поглядом, на який здатен тільки п’яний.
Служниця принесла ще один жбан і пляшку для Мовчуна. Він теж вже дозрів до нової дози свого улюбленого трунку. Він віддавав перевагу кислому берильському вину, яке досконало підходило до його похмурої вдачі. Гроші перейшли з рук в руки.
Нас було семеро. Ми намагалися не виділятися. Таверна роїлася від моряків. Ми були чужинцями, а саме вони потрапляють під роздачу, коли починається бійка. За винятком Одноокого, ми всі воліємо битися тільки коли нам платять.
У вхідні двері встромив свою противну пику Лихвар. Він примружив свої маленькі оченята і побачив нас.
Лихвар. Ми називаємо його так бо він позичає гроші членам Загону. Йому це не подобається, та він каже, будь-що краще ніж кличка, яку йому дали батьки-селяни – Цукровий Буряк.
-- Ей! Це Цукровий Буряк! – загорлав Одноокий. – Йди сюди, Солоденький. Одноокий ставить. Він так нализався, що лика не в’яже.
Щира правда. Тверезий, Одноокий -- скупердяй якого ще треба пошукати.
Лихвар поморщився і крадькома поглянув навколо. Така вже в нього натура.
-- Капітан викликає вас, хлопці.
Ми переглянулися. Одноокий заспокоївся. Останнім часом ми не часто бачили Капітана. Він весь час обертався серед великих шишок з Імперської Армії.
Елмо і Лейтенант встали. Я теж встав і вирушив у бік Лихваря.
Тут заревів бармен. Служанка кинулася до дверей і перегородила вихід. Велетенський, тупий чолов’яга, розміром з бика, вайлувато вийшов з підсобки. В масивних руках він тримав по страхітливій, вузлуватій дрючині. Видавалося, що він спантеличений.
Одноокий загарчав. Решта наших схопилися на ноги, готові до всього.
Моряки, відчувши бійку, почали вибирати сторону конфлікту. Більшість була проти нас.
-- Що в біса відбувається? – закричав я.
-- Будь ласка, сер, -- сказала дівчина біля дверей. – Ваші друзі не заплатили за випивку.
Вона кинула на бармена злісний погляд.
-- Брешеш, шльондро.
В таверні дотримувалися правила: отримав – заплатив. Я поглянув на Лейтенанта. Той погодився зі мною. Я перевів погляд на бармена. Відчув його жадібність. Він гадав, що ми настільки п’яні, що заплатимо двічі.
-- Одноокий, ти вибрав це бандитське лігво, ти і розбирайся, -- сказав Елмо.
Сказано -- зроблено. Одноокий заверещав, як недорізана свиня…
З-під нашого стола кулею вилетіла чотирирука почвара, розміром з шимпанзе, напала на служницю біля дверей і залишила сліди зубів у неї на стегні. Тоді накинулася на гору м’язів з дрючинами. Чолов’яга стікав кров’ю в десяти місцях, перш ніж збагнув, що відбувається.
Ваза з фруктами, що стояла на столі посеред кімнати, зникла в чорному диму. Через секунду вона з’явилася знов – по самі вінця заповнена отруйними зміями.