Капітан простягнув руку до Ворона, той прийняв значок Ловця Душ і почепив собі на серце. Джалена поблід ще більше і почав задкувати.
-- Здається, він тебе знає, -- зауважив Капітан.
-- Гадав, що я мертвий.
Джалена долучився до своїх товаришів. Він щось промимрив і вказав пальцем на нас. Поблідлі чоловіки поглянули в наш бік. Відбулася коротка суперечка і вся компанія поспішно залишила сад.
Ворон не прокоментував ситуації. Замість цього він сказав:
-- Перейдемо до наших справ?
-- Не хочеш прояснити, що щойно відбулося? – в голосі Капітана прозвучала небезпечна м’якість.
-- Ні.
-- Подумай краще. Твоя присутність може поставити під удар весь Загін.
-- Не поставить. Це особиста справа. Ви не матимете з цим нічого спільного.
Капітан обдумав його слова. Він не з тих, хто пхає носа в чиєсь минуле. Без причини. Цим разом він вирішив, що причина є.
-- Як це ми не матимемо з цим нічого спільного. Цілком очевидно, що лорд Джалена має щось проти тебе.
-- Не Джалена. Його друзі. Давня історія. Я все залагоджу, перш ніж вступати в Загін. П’ятеро людей помре і справі кінець.
Мене це зацікавило. Ах, запах таємниць і темних справ, обман і помста. Основа будь-якої хорошої історії.
-- Я – Док. Є якісь особливі причини, чому ти не хочеш поділитися з нами?
Ворон повернувся в мій бік, очевидно, зібравши волю в кулак.
-- Справа давня, особиста і доволі делікатна. Не хочеться про це розводитися.
-- В такому випадку, я не можу проголосувати за те, щоб тебе прийняти, -- промовив Одноокий.
Двоє чоловіків і жінка наблизилися по кам’яній доріжці та зупинилися, споглядаючи на місце де донедавна знаходилися лорд Джалена і його компанія. Запізнилися? Вони були здивовані. Я спостерігав як вони радилися.
Елмо підтримав Одноокого. Лейтенант теж.
-- Док? – запитав Капітан.
Я проголосував за. Я відчував запах таємниці та не хотів упускати її.
-- Я знаю частину історії, тому підтримую Одноокого. Заради Загону. Я хотів би прийняти тебе, але… Залагодь все до нашого від’їзду, -- сказав Капітан Ворону.
Новоприбулі направилися до нас. Вони задерли носи, але були сповнені рішучості довідатися, куди поділися їхні товариші.
-- Коли ви від’їжджаєте? – запитав Ворон. – Скільки в мене часу?
-- Завтра. На світанку.
-- Що? – перепитав я.
-- Зажди, -- сказав Одноокий. – Чому так швидко?
Навіть Лейтенант, який ніколи нічому не дивується, сказав:
-- Ми повинні були відпочивати пару тижнів.
Він знайшов собі подругу, першу відколи я знаю його. Капітан знизав плечима.
-- Ми потрібні на півночі. Бунтівник на ім’я Загребельний відбив у Кульгавого фортецю біля Діла.
Новоприбулі підійшли до нас.
-- Що трапилося з компанією у гроті Камелій? – зажадав один з них. В нього був плаксивий, гугнявий голос. Я відразу наїжачився. Від нього тхнуло зарозумілістю і зневагою. Я не чув подібного відтоді, як вступив у Чорний Загін. Люди в Берилі не сміли розмовляти таким тоном. Я сказав собі, що в Опалі не чули про Чорний Загін. Поки що не чули.
Цей голос подіяв на Ворона наче удар молотом по потилиці. Він заціпенів. На мить його очі перетворилися на крижинки. Тоді куточки очей зморщилися від посмішки – найбільш зловіщої, яку я бачив у своєму житті.
-- Тепер я знаю, що призвело до нетравлення шлунка у лорда Джалена, -- прошептав Капітан.
Ми сиділи нерухомо, завмерши в очікуванні найгіршого. Ворон повільно повернувся і встав. Трійця побачила його обличчя. Плакса почав задихатися. Його товариша затрусило. Жінка відкрила рота, але не видала з себе жодних звуків.
Звідки у Ворона з’явився ніж, я не знаю. Все відбулося занадто швидко, щоб встежити. В плакси лилася кров з перерізаного горла. В його товариша в серці стирчав клинок. А ліва рука Ворона стискала горло жінки.
-- Ні. Благаю, -- прошептала вона, але якось непереконливо. Вона не сподівалася на милосердя. Ворон стиснув сильніше, змушуючи її стати на коліна. Обличчя в неї роздулося і стало фіолетовим, вивалився язик. Вона схопила його за зап'ясток, здригнулася. Він підняв її та дивився просто в очі, поки вони не закотилися і жінка не обвисла. Вона здригнулася ще раз і померла.
Ворон різко забрав руку. Він дивився на свою тремтячу лапу з жахливим виразом на обличчі. Він весь почав труситися.
-- Док! – гаркнув Капітан. – Хто в нас тут по медичній частині?