-- Ви викликали мене.
Капітан намотував круги, гарчав і супився. Якби в нього були здібності Гобліна чи Одноокого, з його вух йшов би дим.
Я підморгнув Гобліну, той оскалився, як велика ропуха. Цей незграбний військовий танець попереджав нас, щоб ми не дражнили його. Капітан перебирав карти. Кидав похмурі погляди. Тоді повернувся до мене.
-- Мене це не подобається. Ти його напоумив?
-- Дідька лисого, -- я не намагаюся творити історію Загону. Я тільки увічнюю її.
Тут з’явився Ворон. Кинув труп Капітанові до ніг і простягнув низку кровавих трофеїв.
-- Що це в біса?
-- Великі пальці. В цих краях їх збирають як сувеніри.
Капітан позеленів на обличчі.
-- А труп навіщо?
-- Засунемо його ноги у вогонь і так залишимо. Вони не стануть марнувати часу, гадаючи як ми їх виявили.
Одноокий, Гоблін та Мовчун кинули чари на Загін. Ми вислизнули, як риба крізь пальці незграбного рибалки. Ворожий батальйон, що намагався захопити нас зненацька, не зауважив навіть нашої тіні. Ми вирушили прямісінько на північ, де Капітан планував зустрітися з Кульгавим.
Ввечері того ж дня, Одноокий затягнув похідну пісню. Гоблін почав пронизливо протестувати. Одноокий вишкірив зуби і заспівав ще голосніше.
-- Він міняє слова! – заверещав Гоблін.
Всі усміхалися в передчутті забави. Одноокий і Гоблін ворогують вже цілу вічність. Сварку завжди починає Одноокий. Гоблін інколи буває вразливим, як свіжий опік. Їхні суперечки доволі часто веселять нас.
Цим разом Гоблін не повівся і цілковито зігнорував Одноокого. Коротун образився і заревів ще голосніше. Ми сподівалися на феєрверки, а вийшов пшик. Розчарований Одноокий почав дутися.
Через певний час Гоблін сказав мені:
-- Будь на сторожі, Док. Ми в чужих краях. Будь-що може трапитися.
Він тихо засміявся.
Великий ґедзь всівся на клуб коня Одноокого. Той заіржав і став дибки. Заспаний Одноокий вивалився з сідла. Всі зареготали. Зморщений маг встав з пилюки, проклинаючи все на світі, та обтріпався поношеним, старим капелюхом. Вільною рукою він ляснув коня, потрапивши прямо в чоло. Застогнав від болю і почав хукати на пальці.
В нагороду його обсвистали. Гоблін самовдоволено посміхнувся.
Невдовзі Одноокий знову дрімав. На таке здатен кожен, хто проїхав достатньо виснажливих кілометрів верхи. В нього на плечі вмостився птах. Він фиркнув і замахнувся рукою… Птах залишив велику, смердючу фіолетову купу. Одноокий завив. Почав жбурляти все, що потрапило під руку. Намагаючись відчистити, порвав свою шкіряну куртку.
Знову всі засміялися. Гоблін був сама невинність. Одноокий супився і бурчав, але не врубався.
До нього почало доходити, коли ми виїхали на пагорб і перед нашими очима з’явилася купка пігмеїв, розміром з мавпу, що старанно цілували кам’яного ідола, схожого на конячий зад. Всі пігмеї були мініатюрними копіями Одноокого.
Маленький маг кинув на Гобліна грізний погляд. Той невинно знизав плечима, мовляв “я тут ні до чого”.
-- Очко для Гобліна, -- присудив я.
-- Стережися, Док, -- буркнув Одноокий. – Як би тобі не довелося цілувати ось тут, -- він поплескав себе по дупі.
-- Коли рак на горі свисне.
В Одноокого більше досвіду ніж в Гобліна чи Мовчуна, та він не такий потужний маг, якого з себе корчить. Якби він міг виконати хоча б половину своїх погроз, Поневолені ходили б перед ним навшпиньки. Мовчун більш послідовний, а Гоблін більш винахідливий.
Тепер Одноокий не спатиме ночами, намагаючись придумати, як помститися Гобліну за те, що той помстився йому. Дивна з них пара. Не знаю, як вони ще не повбивали один одного.
Знайти Кульгавого було не так просто, як ми гадали. Ми пройшли його слідом в глиб лісу, де знайшли покинуті земляні укріплення і гори трупів бунтівників. Шлях повів нас вниз, в долину з широкими галявинами, поділену іскристим струмком.
-- Що це в біса таке? – запитав я Гобліна. – Дивно.
Галявина, немов прищиками, була вкрита широкими, низькими чорними пагорками. Повсюди валялися трупи.
-- Це одна з причин, чому Поневолених так бояться. Смертельні закляття. Під впливом їхнього жару здійнялася земля.
Я зупинився, щоб дослідити пагорб.
Чорні кола виглядали немов накреслені з допомогою циркуля. Межі кіл були чіткими, наче проведені розчерком пера. Всередині лежали обвуглені скелети. Мечі та списи виглядали, як воскові підробки, що занадто довго пролежали на сонці. Я зауважив, що Одноокий уважно спостерігає.
-- Коли зможеш втнути таке, я почну тебе боятися.