-- Коли я зможу втнути таке, то сам себе почну боятися.
Я оглянув ще одне коло. Там все виглядало так само.
Біля мене зупинив коня Ворон.
-- Робота Кульгавого. Я вже бачив таке.
Можливо він перебував у відповідному настрої. Я вирішив скористатися нагодою.
-- Коли це було?
Він зігнорував моє запитання. В нього не було бажання вилізати зі своєї шкаралупи. Він часто навіть не відповідав на привітання, то що вже казати про питання про те ким він був та чим займався.
Він безсердечний. Жахи цієї долини його не зворушили.
-- Цю битву Кульгавий програв, -- вирішив Капітан. – Довелося втікати.
-- Їдемо за ним? – запитав Лейтенант.
-- Ми в чужих краях. Якщо діятимемо самі, нам загрожуватиме більша небезпека.
Ми йшли кривавим слідом по знищеній землі. Позаду залишалися витоптані поля. Спалені села. Вбиті люди та тварини. Отруєні криниці. Кульгавий залишав після себе тільки смерть і спустошення.
Нам наказали допомогти утримати Форсберг. Об’єднуватися з Кульгавим завдання не стояло. Я не бажав мати з ним нічого спільного. Я навіть не бажав знаходитися з ним в одній провінції.
В міру того як сліди спустошення ставали свіжішими, Ворона то брала журба, то в нього піднімався настрій, глибока задумливість переходила у рішучість та ще більш холодну стриманість, за якою він так часто ховався.
Коли я задумуюся про внутрішній світ своїх товаришів, я шкодую, що не володію одним дрібним даром. Хотів би я мати змогу заглянути їм всередину і викрити їхні темні та світлі прагнення. Однак тоді я дивлюся в нетрі своєї власної душі та дякую Богу, що мені це не дано. Якщо ти ледь миришся з собою, нема чого лізти в душу іншим.
Я вирішив ближче придивитися до нашого нового брата.
Коли Піскар, повернувшись з розвідки, доповів, що ми вже близько – в цьому не було потреби. По всьому обрію попереду здіймалися високі, похилі стовпи диму. Ця частина Форсберга була рівнинною, з відкритими просторами та неймовірно зеленою, і чорні колони на фоні бірюзового неба справляли гнітюче враження.
Вітру майже не було. День обіцяв бути спекотним.
Піскар прилаштувався біля Лейтенанта. Елмо і я припинили точити старі побрехеньки та прислухалися. Піскар вказав на дим, що здіймався на обрії.
-- В селі все ще є люди Кульгавого, сер.
-- Ви розмовляли з ними?
-- Ні, сер. Головатий подумав, що Ви будете проти. Він чекає на околиці міста.
-- Скільки їх?
-- Двадцять, двадцять п’ять. П’яні та агресивні. Офіцер найгірший з них усіх.
Лейтенант поглянув через плече.
-- А, Елмо. Це твій щасливий день. Візьми з десяток чоловік та їдьте з Піскарем. Розвідайте що там.
-- От лайно, -- пробубонів Елмо. Він хороша людина, але в задушливі весняні дні його охоплюють лінощі. – Гаразд. Отто, Мовчун, Малюк, Білосніжка, Цап, Ворон…
Я тихенько кашлянув.
-- Ти геть з глузду з’їхав, Док. Згода, -- він швиденько перерахував на пальцях, назвав ще три імені. Ми вишикувалися збоку колони. Елмо окинув нас поглядом, впевнюючись чи ми не забули свої голови. – Рушаємо.
Ми погнали вперед. Піскар направив нас в лісок поблизу знищеного міста. Нас вже чекали Головатий і чолов’яга на ім’я Веселун.
-- Якісь новини? – запитав Елмо.
-- Пожежі вигорають, -- відповів Веселун, в якого сарказм у крові.
Ми поглянули на поселення. Від побаченого в мене вивернуло нутрощі. Мертва худоба. Мертві кішки та собаки. Маленькі, понівечені постаті мертвих дітей.
-- Тільки не діти, -- промовив я, не помічаючи, що говорю вголос. – Тільки не немовлята.
Елмо поглянув на мене дивно, не тому, що сам не був приголомшений, а тому, що я відкрито виразив свої почуття. На своєму віку я бачив багато мертвих людей. Я йому не пояснював, але для мене існує велика різниця між дорослими та дітьми.
-- Елмо, я повинен поїхати туди.
-- Не будь дурнем, Док. Що ти можеш вдіяти?
-- Якщо мені вдасться врятувати хоча б одну дитину …
-- Я поїду з ним, -- сказав Ворон. В його руці з’явився ніж. Мабуть, він навчився цього у фокусника. Це трапляється кожного разу, коли він схвильований чи злий.
-- Гадаєш, ви зможете щось вдіяти проти двадцяти п’яти воїнів?
Ворон знизав плечима.
-- Док має рацію, Елмо. Ми повинні це зробити. З деякими речами просто не можна миритися.
-- Їдемо всі. Моліться, щоб вони не були настільки п’яні, що не зможуть відрізнити друга від ворога, -- здався Елмо.
Ворон рушив уперед.
Поселення було доволі великим. До пришестя Кульгавого в ньому було більше, ніж двісті домів. Половина згоріла, або догорала. Вулиці були встелені трупами. Мухи роїлися навколо їхніх незрячих очей.