-- Він блефанув йобаною п’ятіркою?
Корнішон згріб виграш. Ледь помітна посмішка не сходила з його обличчя. Він був задоволений собою. Чудовий блеф. Я сам був впевнений, що в нього туз.
Одноокий підсунув колоду до Гобліна.
-- Здавай.
-- Відстань. В нього була п’ятірка, а тепер я ще й на роздачі?
-- Твоя черга. Заткни пельку і тасуй.
-- Де ти почув про реінкарнацію? – запитав я Корнішона.
-- Щиголь сказав.
Щиголь – це той дідусь, якого врятував Ворон. Корнішону вдалося подолати недовіру старого і вони стали приятелями.
Дівчинку називали Сонечко. Вона дуже прив’язалася до Ворона. Лазила за ним повсюди, та інколи бісила всіх нас. Я був радий, що Ворон поїхав у місто. Це означало, що Сонечко не діставатиме нас, поки він не повернеться.
Гоблін роздав. Я поглянув на свої карти. Як то кажуть, трохи кращі ніж до сраки. З біса мало бракувало до міфічної комбінації вигаданої Елмо -- коли всі карти різної масті.
Гоблін зиркнув на свої. Очі в нього стали круглі. Він жбурнув карти на стіл.
-- Тонк! Клятий тонк. П’ятдесят!
Він роздав собі флеш-рояль – автоматична перемога з подвійною виплатою.
-- Він виграє тільки коли сам собі роздає, -- поскаржився Одноокий.
-- Ти не можеш виграти навіть коли роздаєш, Тупаку, -- фиркнув Гоблін.
Елмо почав тасувати.
Наступна партія тривала доволі довго. В перервах поміж грою, Корнішон травив нам байки про реінкарнацію.
Повз нас неспішно пройшла Сонечко. Її кругле, вкрите ластовинням обличчя без будь-якого виразу, очі порожні. Я спробував уявити її в ролі Білої Троянди, та не зміг. Мала для цього явно не годилася.
Корнішон роздав карти. Елмо спробував закінчити гру з вісімнадцятьма очками, але Одноокий вздрючив його. Після того як він докупив карту, в нього стало сімнадцять. Я згріб карти й почав тасувати.
-- Давай, Док, -- підігнав мене Одноокий. – Не тягни кота за яйця. Поки в мене переможна смуга. Один раз поспіль. Роздай мені тузів та двійок.
П'ятнадцять, або менше – автоматична перемога, так само як сорок дев’ять і п’ятдесят.
-- Вибачаюся. Здається, я занадто серйозно сприйняв всі ці повстанські забобони.
-- Доволі переконливі нісенітниці. Тримаються купи, творячи вишукану ілюзію надії, -- зауважив Корнішон. Я несхвально поглянув у його бік. У відповідь він нерішуче посміхнувся.
-- Важко програти, коли знаєш, що доля на твоєму боці. Повстанці це знають. Принаймні, так твердить Ворон.
Наш прекрасний квартирмейстер зблизився з Вороном.
-- Тоді нам доведеться змінити їхній спосіб мислення.
-- Неможливо. Побий їх хоч сто раз, вони не здадуться. І таким чином здійснять своє власне пророцтво.
-- Отже, нам потрібно не просто побити їх, – пробурмотів Елмо. -- Ми повинні принизити їх.
Під “ми” він мав на увазі всіх, хто воював на боці Леді.
Я викинув вісімку на ще одну з численних куп непотрібних карт, які стали віхами мого життя.
-- Мені вже надоїло.
Я відчував неспокій. Мене охопило незрозуміле бажання щось робити. Що-небудь.
-- Гра допомагає вбити час, -- знизав плечима Елмо.
-- Саме в цьому й полягає життя, -- сказав Гоблін. – Сидіти й чекати. Скільки часу ми провели в очікуванні за всі ці роки?
-- Я не рахував, -- буркнув я. – Більше, ніж витратили на будь-що інше.
-- Тс! – гукнув Елмо. – Я чую тихий голосок. Він шепоче, що моїй отарі нудно. Корнішон. Розставляй мішені для стрільби з лука…
Його наказ потонув у шквалі невдоволення.
Виснажливі фізичні вправи, на думку Елмо, найкращі ліки від нудьги. Пробіжка по його диявольській смузі перешкод вилікує тебе, або вб’є.
Корнішон не обмежився загальними протестами.
-- Мені потрібно розвантажити вози, Елмо. Хлопці з’являться з хвилини на хвилину. Якщо не хочеш щоб ці клоуни тинялися без діла, віддай їх мені.
Елмо і я переглянулися. Гоблін і Одноокий видавалися занепокоєними. Ще немає? Вони повинні були повернутися до обіду. Я гадав вони відсипалися. Овочевий дозор завжди приїжджав бухий.
-- Я думав вони вже повернулися, -- сказав Елмо.
Гоблін жбурнув свої карти на купу. Під дією його сили, вони на мить зависли в повітрі. Він хотів показати, що ми були в нього на гачку.
-- Мабуть, потрібно перевірити, що там.
Карти Одноокого поповзли по столі, вигинаючись немов гусениці.
-- Я перевірю, Грубасику.
-- Я зголосився перший, Смердючка.
-- Я старший.
-- Перевірте обоє, -- запропонував Елмо. Тоді повернувся до мене.
-- Я збираю загін. Ти повідом Лейтенанта.
Він кинув карти й почав вигукувати імена, потім вирушив у бік стайні.