Копита вистукували в пилюці невпинний, барабанний ритм. Ми мчали швидко, але обережно. Одноокий був насторожі, однак важко кидати чари, коли їдеш верхи.
Проте ми вчасно зорієнтувалися. Елмо почав вимахувати сигнали руками. Ми розділилися на дві групи і продерлися крізь високі зарослі бур'яну біля дороги. Коли вигулькнули повстанці, ми схопили їх за горло. В них не було жодного шансу. Не пройшло й кількох хвилин, як ми знову були в дорозі.
-- Сподіваюся, там ніхто не почне задумуватися, звідки ми завжди знаємо, що вони збираються зробити, -- сказав мені Одноокий.
-- Нехай собі думають, що вони по шию в лайні, бо повсюди наші шпигуни.
-- Як шпигун спромігся би передати повідомлення в Діл так швидко? Наше везіння занадто неправдоподібне. Капітану слід попросити Ловця Душ перекинути нас звідси, поки ми ще чогось варті.
Він мав рацію. Як тільки наша таємниця розкриється, повстанці знешкодять наших магів своїми. Тоді нашому везінню триндець.
Перед нами виросли стіни Весла. Мене охопили поважні сумніви. Лейтенант так насправді не схвалив нашу вилазку. Капітан порве мені очко. Від його лайки в мене вуха зів’януть. Я встигну посивіти перш, ніж він дозволить мені залишити казарму. Прощавайте місцеві шльондри!
Міг би й подумати своєю макітрою. Я майже офіцер, як-не-як.
Перспектива чистити конюшні й нужники до кінця життя не лякала Елмо та його капралів. Вперед! – думали вони. Вперед, за честь загону. Тьху!
Вони не тупі, просто готові заплатити за непослух.
Коли ми в’їхали у Весло, той йолоп Одноокий ще й пісню затягнув. Він сам придумав цю дику і безглузду мелодію, та співав її голосом цілковито нездатним потрапити в ноти.
-- Заткни пельку, Одноокий, -- гаркнув Елмо. – Ти привертаєш увагу.
Його наказ не мав сенсу… Було очевидно хто ми такі, й так само очевидно, що ми в паскудному настрої. Це не був овочевий дозор. Ми шукали приводу до бійки.
Одноокий почав викрикувати нову пісню.
-- Припини шуміти! – гримнув Елмо. – Берися до клятої роботи.
Як тільки ми повернули за ріг, під копитами наших коней з’явився густий, чорний туман. З туману висунулися вологі, чорні носи й почали нюхати смердюче, вечірнє повітря. Поморщилися. Може вони, як і я, звикли до сільського життя. Мигдалеві очі засяяли, як пекельні лампи. Серед роззяв на узбіччі почувся переляканий шепіт.
Вгору вискочили десять, двадцять, сотня примар зроджених у гадючнику, який Одноокий вважає своїм розумом. Хвилясті, чорні істоти зі злими, зубатими посмішками помчали вперед і кинулися на мешканців Весла. Перелякані люди бігли швидше за них. За кілька хвилин на вулицях залишилися тільки ми й привиди.
Це був мій перший візит у Весло. Я розглядався навколо, немов якийсь селюк, що приїхав торгувати гарбузами.
-- Погляньте, хто тут, -- сказав Елмо, коли ми повернули на вулицю, де завжди зупинявся овочевий дозор. – Це ж старий Корні.
Це ім’я мені було знайоме, хоча я вперше побачив чувака. Корні був власником конюшні, де квартирував дозор.
Старий встав з крісла біля корита.
-- Я чув, що ви наближаєтеся, -- сказав він. – Зробив все, що міг, Елмо. Але цілителя не знайшов.
-- У нас є свій, -- Елмо не сповільнив коня, хоча Корні був старий і йому доводилося квапитися, щоб дотримати нам кроку.
Я втягнув повітря носом. В ньому відчувався легенький запах диму.
Корні кинувся вперед і завернув за ріг вулиці. Схожі на ласок створіння вилися навколо його ніг, немов буруни, що піняться налітаючи на гальку на пляжі. Ми рушили за ним і побачили джерело диму.
Хтось підпалив конюшню Корні та напав на наших хлопців, коли вони вибігли назовні. Падлюки. Цівки диму досі здіймалися в небо. Вулиця перед конюшнею була заповнена пораненими. Ті, хто постраждав найменше, стояли на чатах, перенаправляючи рух в об’їзд.
Красунчик, який командував дозором, пришкандибав до нас.
-- З кого мені починати? – запитав я.
-- Он ті в найгіршому стані, -- він вказав пальцем. – Краще почни з Ворона, якщо він ще живий.
Мене мов по серцю ножем полоснули. Ворон? Він здавався таким непереможним.
Одноокий змусив своїх улюбленців розбігтися. Тепер жоден повстанець не застане нас зненацька. Красунчик повів мене до Ворона. Він був непритомний. Обличчя біле мов крейда.
-- Він виглядає найгірше?
-- Єдиний, за кого я боявся, що він не виживе.
-- Ти непогано справився. Бачу, наклав шини так, як я тебе вчив.—Я пильно поглянув на Красунчика. – Тобі теж варто було б прилягти.
Я повернувся до Ворона. Лише спереду в нього було біля тридцяти ран, деякі з них глибокі. Я вселив нитку.