Елмо швидко обійшов по периметру, тоді приєднався до нас.
-- Кепсько? – запитав він.
-- Важко сказати. Він весь подірявлений. Втратив багато крові. Нехай Одноокий приготує свою юшку.
Одноокий вміє готувати суп з курки на травах, який мертвого поставить на ноги. Я покладаюся тільки на нього.
-- Як це трапилося, Красунчику, -- запитав Елмо.
-- Вони підпалили конюшню і налетіли на нас, коли ми вибігли.
-- Це я бачу.
-- Огидні вбивці, -- пробурмотів Корні. Хоча в мене склалося враження, що він більше оплакував конюшню, ніж наш дозор.
Елмо скривив кислу міну, немов надкусив зелену хурму.
-- Ніхто не загинув? Ворон постраждав найбільше? Важко в це повірити.
-- Один загинув, -- виправив його Красунчик. – Той старий. Друзяка Ворона. З села.
-- Щиголь, -- прогарчав Елмо. Щиголь не повинен був залишати фортецю в Ділі. Капітан не довіряв йому. Але Елмо не звернув уваги на це грубе порушення інструкцій.
-- Хтось гірко пошкодує, що зв’язався з нами, -- сказав він. Його голос був сухий, позбавлений будь-яких емоцій. Він немов зачитував гуртові ціни на ямс.
Цікаво, як Корнішон сприйме цю новину. Вони здружилися з Щиглем. Сонечко буде в розпачі. Щиголь був її дідусем.
-- Їм потрібен був тільки Ворон, -- сказав Корні. – Тому він весь побитий.
-- Щиголь став їм на заваді, -- додав Красунчик і вказав жестом. – Все інше трапилося тому, що ми не відступили.
Елмо поставив питання, яке бентежило й мене.
-- Чому повстанці так заповзялися на Ворона?
Піскар ошивався поблизу, чекаючи коли я візьмуся за глибоку рану в нього на лівому передпліччі.
-- Це були не повстанці, Елмо, -- сказав він. – А той тупий шматок лайна – капітан з села, де ми зустріли Щигля і Сонечко.
Я вилаявся.
-- Твоя робота зашивати, Док, -- сказав Елмо. – Ти впевнений, Піскар?
-- Звичайно, що я впевнений. Спитай Веселуна. Він теж його бачив. Решта – то вулична шпана. Коли ми врешті взялися до роботи, то добряче відлупцювали їх, -- він вказав пальцем. Біля вцілілої стіни конюшні лежав десяток трупів, складених штабелями мов дрова. Я впізнав тільки Щигля. Всі інші мали на собі місцеве лахміття.
-- Я теж його бачив, Елмо, -- промовив Красунчик. – І командував не він. В тіні позаду ховався ще один чувак. Він дав драпака, коли ми почали перемагати.
Корні теж тримався поблизу, мовчазний, але пильний.
-- Я знаю, куди вони пішли. Можу відвести вас туди, на Похмуру вулицю, -- запропонував він.
Я переглянувся з Однооким, який саме готував свою юшку, виймаючи всяку всячину зі своєї чорної торби.
-- Здається Корні знає нашого брата, -- сказав я.
-- Настільки добре, що знаю – їм це так просто не минеться.
Я поглянув на Елмо, той втупився в Корні. Ми завжди мали певні сумніви щодо власника конюшні. Корні почав нервувати. В Елмо, як і в кожного бувалого сержанта, був недобрий погляд. Нарешті, він сказав:
-- Одноокий, прогуляйся з цим типом. Вивідай у нього все.
Одноокий в кілька секунд загіпнотизував Корні. Вони прогулювалися поблизу і теревенили, як старі друзі.
Я перейшов до Красунчика.
-- Той чоловік в тіні. Він кульгав?
-- Це не Кульгавий. Занадто високий.
-- Все одно, такий напад неможливий без його благословення. Згоден, Елмо?
Елмо кивнув.
-- Ловець Душ був би страшно невдоволений, якби про це довідався. Тому згода на такий ризик, мабуть, походить з самого верху.
З вуст Ворона злетіло щось схоже на зітхання. Я поглянув вниз. Він трішки відкрив очі. Звук повторився. Я притулив вухо до його губ.
-- Зуад… -- прохрипів він.
Зуад. Горезвісний полковник Зуад. Ворог, якому він присягнувся дати спокій. Негідник Кульгавого для особливих доручень. Лицарський вчинок Ворона привів до жахливих наслідків.
Я сказав про це Елмо. Він був не дуже здивований. Можливо, Капітан розповів історію Ворона всім своїм взводним.
Повернувся Одноокий.
-- Наш приятель Корні грає за команду суперників, -- сказав він і зобразив недобру посмішку, яку тренує, щоб відлякувати дітей та собак. – Гадаю, тобі варто взяти це до уваги, Елмо.
-- Ще б пак, -- Елмо видавався задоволеним.
Я взявся за наступного пацієнта. Знов потрібно зашивати. Я почав сумніватися, чи вистарчить у мене ниток. Дозор був у жахливому стані.
-- Довго ще чекати на ту юшку, Одноокий?
-- Ще бракує курки.
-- Скажи, хай хтось вкраде, -- буркнув Елмо.
-- Потрібні нам люди забарикадувалися в пивній на Похмурій вулиці. В них є кілька грізних друзів.
-- Що ти збираєшся робити, Елмо? – запитав я. В тому, що він щось зробить, в мене не було жодних сумнівів. Назвавши Зауда, Ворон наклав на нас певне зобов’язання. Він думав, що вмирає. Інакше, він ніколи не назвав би це ім’я. Я був впевнений в цьому, хоча й не знав нічого про його минуле.