-- Вони не роблять помилок, Елмо. Прикривають сраки. Корні ошивався біля нас занадто довго й не довіряє нам.
Елмо гнівно затупав ногами.
-- Гаразд. Перший запасний план. Спостерігаємо за Зуадом. Дивимося куди вони його потягнуть після того, як схоплять. Рятуємо його в останню мить, виносимо всіх повстанців у борделі, а тоді вичислюємо, хто туди заходив.
-- Ти вперся рогом довести справу до кінця, я правильно зрозумів? – зауважив я.
-- Саме так, хай йому грець. Як там Ворон?
-- Здається оклигає. Ми запобігли інфекції й Одноокий каже, що він почав поправлятися.
-- Гм. Одноокий, мені потрібні імена повстанців. Якомога більше імен.
-- Так, сер, шефе, Сержанте, сер, -- Одноокий відсалютував з показною ревністю. Як тільки Елмо відвернувся, він показав йому непристойний жест.
-- Поскладай дошки на місце, Піскар, -- запропонував я. – Ти роздаєш, Одноокий.
Він не відповів. Він не бурчав, не скиглив, не погрожував перетворити мене в тритона. Просто стояв заціпенілий, як труп, очі – немов щілини.
-- Елмо!
Елмо став перед ним і уважно подивився з відстані п’ятнадцяти сантиметрів. Він клацнув пальцями в Одноокого під носом. Той не відреагував.
-- Що скажеш, Док?
-- В борделі щось діється.
Одноокий не поворухнув жодним м’язом на протязі десяти хвилин. Раптом очі відкрилися, знов зажевріли блиском і він осів на підлогу, як мокра ганчірка.
-- Що в біса трапилося? – запитав Елмо.
-- Дай йому хоча б хвилинку, гаразд? – гаркнув я.
Одноокий зібрався з силами.
-- Повстанці взяли Зуада, але він встиг зв’язатися з Кульгавим.
-- Що?
-- Кульгавий особисто мчить йому на допомогу.
Елмо побілів, як полотно.
-- Сюди? У Весло?
-- Угу.
-- От лайно.
Ще б пак. Кульгавий був найнебезпечнішим з усіх Поневолених.
-- Думай швидше, Елмо. Він вичислить, що ми причетні до цього… Корні – зв’язуюча ланка.
-- Одноокий, знайди старого гівнюка. Білосніжка, Тихий, Ледар. В мене для вас є робота.
Він віддав розпорядження. Ледар вишкірив зуби й погладив свій кинджал. Кровожерливий негідник.
Я не можу докладно описати те занепокоєння, яке викликала новина Одноокого. Ми знали Кульгавого тільки з розповідей, але ці розповіді завжди були жорстокими. Нас охопив страх. Заступництво Ловця Душ не могло вберегти від іншого Поневоленого.
-- Він знову за своє, -- вдарив мене Елмо.
І дійсно. Одноокий заціпенів. Але цього разу все було ще гірше. Він звалився з ніг, забився в конвульсіях, а з рота в нього пішла піна.
-- Тримайте його! – наказав я. – Елмо, дай мені свій кийок.
Пів десятка людей накинулося на Одноокого. І хоча він був невеличкий, вони ледь справилися з ним.
-- Навіщо? – запитав Елмо.
-- Запхаю йому в пельку, щоб він не прикусив язика.
Одноокий видавав з себе дивні звуки, яких я не чув за все своє життя. А чого я тільки не чув на полі бою. Поранені інколи заходяться таким криком, що важко повірити – людська горлянка здатна на таке.
Припадок тривав тільки кілька секунд. Остання, міцна судорога пересмикнула Одноокого і він впав у міцний, мирний сон.
-- Гаразд, Док. Що в біса трапилося?
-- Не знаю. Може падуча хвороба?
-- Дайте йому його юшки, -- запропонував хтось. – Хай знає.
З’явилася олов’яна чашка. Ми силою залили вміст чашки йому в горлянку.
Одноокий раптово відкрив око.
-- Що це ви витворяєте? Хочете отруїти мене? Тьху! Що це було? Кип’ячені помиї?
-- Твій суп, -- сказав я.
-- Що трапилося? – перебив мене Елмо.
Одноокий сплюнув. Схопив бурдюк з вином, зробив ковток, прополоскав горло і знову сплюнув.
-- Ловець Душ трапився, ось що. Брр! Тепер я розумію Гобліна.
В мене затріпотіло серце, і в животі похолонуло. Спочатку Кульгавий, тепер Ловець Душ.
-- Чого той дідько хотів? – запитав Елмо. Він теж був стривожений. Зазвичай, він набагато стриманіший.
-- Він хотів довідатися, що в біса відбувається. Почув, що Кульгавий дуже схвильований, тож зв’язався з Гобліном. Гоблін знав тільки, що ми направилися сюди. Тоді він заліз мені в голову.
-- І був вражений, скільки там порожнього місця. Тепер він знає все, що знаєш ти, так?
-- Угу, -- Одноокому явно не подобалася ця ідея.
Елмо почекав кілька секунд.
-- Ну?
-- Що ну? – Одноокий приховав посмішку, приклавшись до бурдюка з вином.
-- Хай йому біс, що він сказав?
-- Йому подобається те, що ми робимо, -- засміявся Одноокий. – Але він вважає, що ми поводимося, як слон у посудній крамниці. Тому відправляє нам невеличку допомогу.
-- Яку допомогу, -- голос Елмо пролунав так, немов він знав, щось пішло не так, але не міг збагнути що.