Внизу, на середньому рівні, лучники пристрілювали ділянку поміж двома найближчими ровами. Коли вони стріляли, офіцери корегували розташування стояків, з яких вони брали стріли.
На верхньому насипі гвардійці метушилися навколо баліст, вираховуючи зони обстрілу й живучість під ворожим вогнем, налаштовуючи їх на стрільбу по віддалених цілях. Біля кожної балісти стояли вози з боєприпасами.
Так само, як трава і претензійні доріжки, ці приготування зраджували одержимість порядком.
На нижньому рівні робітники почали зносити короткі відрізки підпірної стінки. Дивно.
Я зауважив, що наближається килим, повернувся поглянути. Він приземлився на даху. З нього злізли четверо солдатів з обвітреними обличчями, здерев’янілі, на хитких ногах. Капрал повів їх геть.
Війська зі сходу рухалися в нашому напрямку, з надією прибути до штурму повстанців. Та надії, що вони встигнуть було мало. Поневолені літали день і ніч, звозячи всіх, кого могли.
Внизу почулися крики. Я повернувся щоб поглянути… Викинув вгору руку. Бах! Від удару мене закрутило і відкинуло на три метри. Гвардієць, що охороняв мене заверещав. Дах Вежі помчав мені назустріч. Навколо всі кричали й бігли в мій бік.
Я перевернувся, спробував встати і посковзнувся на плямі крові. Кров! Моя кров! Вона цебеніла з мого лівого передпліччя. Я вилупився на рану тупим, здивованим поглядом. Що це, курва, таке?
-- Лежи, -- наказав мені капітан гвардійців.
-- Ну ж бо, -- він міцно ляснув мене по обличчю. – Швидко кажи, що мені робити.
-- Джгут, -- прохрипів я. – Обв’яжи щось навколо рани. Припини кровотечу.
Одним рухом він зірвав свій пояс. Добре, швидко зорієнтувався. Кращого джгута важко й придумати. Я спробував сісти, щоб давати йому поради під час праці.
-- Тримайте його, -- наказав капітан кільком роззявам. – Фостер, що трапилося?
-- Одна з баліст впала з верхнього ярусу. Коли впала – вистрілила. Тепер вони бігають там мов божевільні.
-- Це не був нещасний випадок, -- промовив я, важко дихаючи. – Хтось хотів вбити мене.
В мене затуманилася голова. Я не міг думати ні про що, крім зеленавих ниток, які повзли проти вітру.
-- Навіщо?
-- Скажи мені, й тоді ми обоє знатимемо, друже. Ей, ви. Давайте ноші, -- він затягнув пояс міцніше. – Все буде добре, старий. За мить ми занесемо тебе до цілителя.
-- Пошкоджена артерія, -- сказав я. – Небезпечна штука.
У вухах в мене гуло. Світ почав повільно крутитися, ставало щораз холодніше. Шок. Скільки крові я втратив? Капітан діяв швидко. Ще є купа часу. Якщо цілитель не виявиться якимось різником…
Капітан схопив капрала.
-- Йди довідайся, що там внизу трапилося. Тільки нехай тобі, курва, мізки не пудрять.
Принесли ноші. Мене положили, підняли ноші, й тут я втратив свідомість. Я прийшов до тями в маленькій операційній, за мною доглядав чоловік, який був одночасно чарівником і хірургом.
-- Я сам не справився б краще, -- похвалив його я, коли він закінчив.
-- Щось болить?
-- Ні.
-- Невдовзі почнеться пекельний біль.
-- Я знаю.
Скільки разів я говорив те саме?
Прийшов капітан гвардійців.
-- Все гаразд?
-- Готово, -- відповів хірург. А до мене:
-- Ніякої роботи. Ніяких різких рухів. Ніякого сексу. Ну, зрештою, ти сам все знаєш.
-- Знаю. Пов’язка?
Він кивнув.
-- До того ж ми прив’яжемо тобі руку до боку на кілька днів.
Капітан був мов на голках.
-- Довідався, що там трапилося?
-- Не дуже. Обслуга балісти не змогла нічого пояснити. Вона просто якимсь чином вирвалася з-під контролю. Може тобі пощастило.
Він пригадав собі, що я казав, ніби хтось хотів вбити мене.
Я доторкнувся до подарованого Гобліном амулета.
-- Може.
-- Мені не дуже хочеться, -- сказав він. – Але я повинен відвести тебе на зустріч.
Страх.
-- В чому річ?
-- Тобі краще знати.
-- Але я не знаю. – Була в мене неясна підозра, проте я намагався викинути її з голови.
Видавалося, що існує дві Вежі, одна схована в іншій. Зовнішня була столицею Імперії. Її населяли функціонери Леді. І внутрішня, якої вони боялися так само, як ми назовні боялися цілої Вежі, яка займала третю частину загального об’єму, і в яку можна було увійти тільки через один вхід. В який майже ніколи ніхто не заходив.
Коли ми підійшли до входу, двері були відчинені. Охорони не було. Гадаю, що вона була лишня. Я повинен би відчувати більший страх, та був надто одурманений ліками.