Я буркнув щось до себе.
Ворон, який ледь плентався поряд зі мною, обтяжений власним спорядженням і клунком з речами Сонечка, муркнув:
-- Га?
-- Вони досі не знайшли своєї чарівної дитини. Не все йде так, як їм би того хотілося.
Він поглянув на мене дивно, майже з підозрою. Тоді:
-- Поки що, -- сказав він. – Поки що.
Здійнявся гучний галас. Кіннота повстанців закидала списами вартових на частоколі. Ворон навіть не оглянувся. Це всього лиш розвідка боєм.
З піраміди відкривався з біса мальовничий вид, хоча тут було доволі тісно.
-- Сподіваюся, ми не застряли тут надовго, -- сказав я. І додав, -- Перев’язувати поранених буде справжнім пеклом.
Повстанці перенесли свої табори на відстань пів кілометра від частоколу. Вони злилися в один великий табір. Біля частоколу відбувалися постійні сутички. Більшість з наших військ зайняли свої місця на ярусах.
Війська на першому рівні складалися з тих, хто служив на півночі, підсилених солдатами гарнізонів захоплених повстанцями міст. Всього їх було дев’ять тисяч, поділених на три частини. На центр призначили Буревісницю. Якби я тут командував, вона б знаходилася на піраміді й жбурляла урагани.
Флангами командували Вкусимісяць і Костогриз, двоє Поневолених, яких я ніколи не бачив.
Шість тисяч воїнів займали другий рівень: також поділені на три частини. Переважно це були лучники з військ зі сходу. Вони були загартовані в боях і на відміну від солдатів на першому рівні, на них можна було покластися. Їхніми командирами зліва направо були: Безликий, він же Безіменний, Ревун і Нічний Жах. Їм виділили незлічені стояки зі стрілами. Цікаво, що вони робитимуть, якщо ворог прорве першу лінію?
Третій ярус був укомплектований Гвардійцями, що обслуговували балісти, зліва -- Шепіт з тисячею п’ятсот ветеранів її власної армії зі сходу, справа – Перевертень з тисячею воїнів з заходу і півдня. Посередині, під самою пірамідою, Ловець Душ командував Гвардійцями і союзниками з Міст-Самоцвітів. Його війська налічували дві й пів тисячі солдатів.
А на піраміді – Чорний Загін: тисяча богатирів, з яскравими прапорцями, гордо піднятими стягами і зброєю наготові.
Отже. Приблизно двадцять одна тисяча солдатів проти неприятеля, що переважав нас більш, як в десять разів. Кількість не завжди все вирішує. В Літописі згадується багато випадків, коли Загін перемагав ворога, що переважав нас силою. Але не за таких умов. Тут все було надто статичне. Не було куди відступати, не було місця для маневру, а про напад взагалі навіть мови бути не могло.
Повстанці поважно взялися до справи. Захисники частоколу швидко відступили, розібравши мости через рови. Повстанці не стали їх переслідувати. Замість цього вони почали розбирати частокіл.
-- Здається, вони такі ж методичні, як Леді, -- сказав я Елмо.
-- Угу. З цих колод вони збудують мости через рови.
Він помилявся, та довідалися ми про це не відразу.
-- Військам зі сходу потрібно ще сім днів, щоб добратися сюди, -- пробурмотів я, коли сонце почало сідати. Я оглянувся на велетенську, темну масу Вежі. Леді не вийшла, щоб взяти участь в початкових сутичках.
-- Скоріше дев’ять, а то й десять, -- заперечив Елмо. – Вони захочуть прибути всі разом.
-- Ага. Я щось не подумав.
Ми поїли сушені харчі й лягли спати на голу землю. А вранці прокинулися від реву сурм повстанців.
Ворожий стрій тягнувся скільки сягало око. Лінія пересувних щитів рушила вперед. Їх збили з колод розібраного частоколу. Вони утворили рухому стіну, яка простяглася через весь шматок пирога. Загули важкі балісти. Великі требушети почали жбурляти каміння і вогняні кулі. Проте шкоду вони завдавали несуттєву.
Сапери повстанців взялися наводити мости через перший рів, використовуючи лісоматеріали, які вони приволокли з власного табору. Основу мостів становили величезні п’ятнадцяти метрові, вогнестійкі балки. Щоб встановити їх, їм довелося використати крани. Під час монтажу та керуючи цими механізмами, повстанці наражалися на наш вогонь. Пристріляні гвардійцями балісти змусили їх дорого заплатити.
Там де колись стояв частокіл, інженери повстанців збирали вежі на колесах, з яких могли стріляти лучники, та пересувні пандуси, які можна було підкотити до першого ярусу. Теслі робили драбини. Артилерії в них я не бачив. Гадаю, вони планували затопити нас, як тільки перетнуть рови.
Лейтенант чудово знається на облозі. Тож я пішов до нього.
-- Як вони збираються тягнути вежі та пандуси?
-- Засиплють траншеї.
Він мав рацію. Як тільки вони перекинули мости через перший рів і почали пересувати щити далі, з’явилися, завантажені землею та камінням, вози й підводи. Погоничі й тварини потрапили під роздачу. В рову опинилася купа трупів.