Ті кивнули.
Перевертня прикінчили. Це під силу далеко не кожному.
-- Повстанці втратили когось важливого? – запитав я.
-- Бороду. Мотузку. Тамараска. Та їх можна замінити. Перевертня -- ні.
Ширилися чутки. Смерть членів Кола спричинила якась бестія схожа на кота, настільки сильна і швидка, що навіть здібності її жертв їм не допомогли. Кілька десятків високопоставлених діячів повстанців також стали її жертвами.
Хлопці пригадали схожу бестію з Берилу. Почалося перешіптування. Ловець привіз з собою на кораблі форвалаку. Чи вживав він її проти повстанців?
Я так не думав. Ця атака була в стилі Перевертня. Він любив прокрадатися у ворожий табір…
Одноокий бродив з задумливим виглядом, настільки заглиблений в собі, що постійно на щось наштовхувався. В якусь мить він зупинився і влупив кулаком по шинці, що висіла біля недавно зведеного намету кухара.
Нарешті він збагнув. Як Ловцю вдалося відправити форвалаку в Бастіон, щоб та знищила всіх домочадців Синдика, і після цього контролювати місто за допомогою маріонетки, не звертаючись по допомогу до Леді, сили якої й так були вкрай розпорошені. В той час Ловець і Перевертень були нерозлийвода, правильно?
Він збагнув, хто вбив його брата… занадто пізно, щоб помститися.
В той день він ще кілька разів повертався і лупцював по шинці.
Пізніше я приєднався до Ворона і Сонечка. Вони спостерігали за битвою. Я поглянув на війська Перевертня. Його стяг замінили на інший.
-- Ворон. Це ж прапор Джалени.
-- Так, -- він сплюнув.
-- Перевертень був непоганим хлопцем. Як на Поневоленого.
-- Всі вони непогані. Як на Поневолених. Поки ти не став їм на дорозі, -- він ще раз сплюнув, поглянув на Вежу. – Що тут відбувається, Док?
-- Га? – Він поводився дуже ввічливо з того часу, як ми повернулися з завдання.
-- Навіщо вся ця вистава? Чому вона обрала цей сценарій?
Я не зовсім розумів, про що він питає.
-- Не знаю. Вона не ділиться зі мною своїми секретами.
Він насупився.
-- Правда? – Так немов не повірив мені. Тоді знизав плечима. – Було б цікаво довідатися.
-- Ще б пак.
Я спостерігав за Сонечком. Вона була надмірно зацікавлена атакою. Вона засипала Ворона питаннями. І то не простими. Їх можна було очікувати від молодого генерала чи принца, когось, хто в майбутньому сам має намір командувати військами.
-- Чому вона не в безпечному місці? – запитав я. – Тобто я хочу сказати…
-- Де? – запитав Ворон. – Де їй буде безпечніше, ніж зі мною?
В його голосі забриніли тверді нотки, він підозріло примружив очі. Здивований, я зам’яв розмову.
Невже він ревнував, що я подружився з Сонечком? Не знаю. Все пов’язане з Вороном якесь дивне.
Фрагменти найдальшого рову повністю зникли. Середній – був місцями засипаний і утрамбований. Повстанці пересунули свої вцілілі вежі й пандуси до крайньої лінії, куди не сягала наша артилерія. Будувалися нові вежі. Повсюди знаходилися нові щити. За кожним з них ховалися люди.
Сапери повстанців безстрашно йшли під наш безжалісний вогонь і наводили мости через останній рів. Контратаки відкидали їх раз за разом, проте вони завжди поверталися. Десь біля третьої години після обіду вони закінчили восьмий міст.
Вперед рушили величезні загони піхоти. Вони ринули через мости, в саму гущу зливи стріл. Налетіли на нашу першу лінію навмання, вдарили, як град, і гинули, зіткнувшись зі стіною списів, щитів та мечів. Купа трупів зростала. Здавалося, що наші лучники заповнять тілами рови навколо мостів. Не дивлячись на це, повстанці продовжували перти вперед.
Я впізнав кілька прапорів, які бачив у Трояндах і Паничах. Надходили елітні підрозділи.
Вони перетнули мости й вишикувалися, рушили в наступ стрункими колонами, тиснучи на наш центр. За ними почала шикуватися друга лінія – міцніша, глибша і ширша. Коли вона була готова, офіцери висунули її вперед на кілька метрів і наказали присісти за щитами.
Сапери перенесли щити на другий бік і об’єднали у щось схоже на частокіл. Наша найважча артилерія сконцентрувала на них свій вогонь. За ровом чисельний натовп звозив землю в обрані місця.
Хоча на найнижчому рівні були наші найменш певні солдати -- підозрюю, що лотерея була нечесною – вони відбили елітні війська повстанців. Успіх дав їм тільки коротку передишку. В атаку пішла наступна хвиля.
Наша лінія затріщала. Вона б зламалася, якби в солдатів було куди бігти. Вони вже звикли втікати. Та тут вони були в пастці, в них не було жодного шансу видряпатися на підпорну стіну.