Меґі нерішуче підійшла до Фарида, як до чужого. Вона не знала, що їй відчувати. Вона не знала, що їй думати. А Роксана стояла біля Вогнерукого, затиснувши рукою рота, наче лише так могла стримати біль. На стіні штольні горіло її ім'я. Не промовивши і слова, вона стала на коліна, вклала голову Вогнерукого собі на руки і нахилилася над ним, її чорне волосся вкрило його обличчя, мов серпанок.
Фарид і далі сидів мов оглушений.
— Меґі? — пробурмотів він важким язиком.
Цього не могло бути. Він повернувся. Фарид. Його ім'я більше не мало болючого присмаку. Фарид простягнув їй руку, і вона схопила її, так швидко, наче мусила його втримати, щоб не пішов знову, не пішов далеко-далеко.
Роксана схлипувала, зовсім тихо, так тихо, що з-за її волосся ледь долітали звуки.
Фарид скочив, зашпортавшись за плащ. На колінах підповз до Вогнерукого і з жахом в очах провів по його застиглому обличчі.
— Що сталося? — закричав він на Роксану. — Що ти наробила? Що ти з ним зробила?
Фарид нахилявся над Вогнеруким, прикладав йому вухо до грудей, прислухався, схлипував і притискав обличчя туди, де вже не билося серце.
У штольню прийшов Чорний Принц, Мо, за ними виринали обличчя, все більше і більше.
— Йдіть геть! — кричав на них Фарид. — Усі йдіть геть! Що ви з ним зробили? Чому він не дихає? Де кров, чому нема крові?
— Це білі жінки. Ми їх бачили. Він сам їх покликав.
— Ти брешеш! — накинувся на Роксану Фарид. — Для чого йому це?
Роксана провела пальцем по рубцях Вогнерукого.
— Існує легенда, яку шпільмани розповідають своїм дітям, — сказала вона, не дивлячись на жодного з них. — Про вогнедува, в якого білі жінки забрали сина. У своєму розпачі він згадав, що розповідають про білих жінок: вони бояться вогню і водночас знемагають за його теплом. Тому він вирішує покликати їх за допомогою дару і попросити повернути йому сина. Вогнедув заманює їх вогнем, вогонь танцює й співає, а білі жінки повертають синові життя. Вони забирають вогнедува з собою. Він ніколи не повертається. Кажуть, він змушений жити в них вічно, він змушує вогонь танцювати для них.
Роксана взяла захололу руку Вогнерукого і поцілувала вкриті сажею кінчики пальців.
— Це лише легенда, — вела вона далі. — Вогнерукий завжди охоче її слухав. Він казав, що вона така чудова, що в ній мусить бути іскра правди. Тепер він зробив її правдою. Він ніколи не повернеться. Навіть якщо й обіцяв. Цього разу ніколи.
Ніч була довга.
Роксана і Принц залишилися біля Вогнерукого, а Фарид піднявся нагору, туди, де місяць протискався крізь чорні хмари і зі змоченої дощем землі піднімався туман. Він відштовхнув вартових, які хотіли його затримати, і впав у мох. Він лежав під отруйними Мортолиними деревами і схлипував. Меґі пішла до нього, та Фарид прогнав її. Дівчина пішла шукати Мо.
Реза спала біля тата. Мо сидів і дивився в темряву, наче там написано історію, яку він не міг збагнути.
— Ходи сюди, — сказав він тихо. Меґі сіла поруч і притислась обличчям до його плеча.
— Я хочу додому, Мо! — прошепотіла вона.
Так. Це була довга ніч. Довга, мов тисяча ночей, і темніша за будь-яку ніч, що Меґі пережила. Вона не знала, як довго спала біля Мо. Її розбудив Фарид. Потягнув її з собою, геть від поснулих батьків.
— Меґі! — прошепотів хлопець і стис її руку. — Я знаю, як усе виправити. Ти підеш до Феноліо! Скажи йому, хай щось напише, щоб оживити Вогнерукого! Тебе він послухає!
— Ні, Фариде. Вогнерукий мертвий. Феноліо нічого не вдіє. Він більше не напише жодного слова після того, що сталося з Козимо.
Феноліо змінився. Меґі його ледь впізнала, коли знову побачила. Колись його очі нагадували очі маленького хлопця, тепер це були очі старої людини. Його погляд став недовірливий, непевний. Відтоді, як помер Козимо, він більше не вважав за потрібне голитися, зачісуватися чи вмиватися. Він лише запитав її про книжку, яку зробив Мо.
— От і чудово! — пробурмотів він. — Змієголов безсмертний, а Козимо мертвий мертвішого. В цій оповідці все з ніг на голову перекинулося!
Феноліо спав, коли вони спустилися по крутій драбині в штольню.
— Феноліо! — Фарид став грубо трясти старого.
— А, то ти! — пробурмотів він сонно. — Хлопець, який повернувся з того світу. Що ти хочеш? Мені вперше за ці дні снився добрий сон!
— Ти мусиш щось написати!