«Елінор, ти ж сприймала все по-іншому! — подумала вона, витираючи сльози. — Ну то й що? Хіба ти не досить стара, щоб змінити думку, попрощатися з давньою любов'ю, яка так підступно тебе обдурила? Бідолаха Елінор, самотня Елінор!»
Вона так голосно схлипнула, що аж затисла рукою рота.
Даріус співчутливо глянув на Елінор і нерішуче підійшов. Добре, хоч він із нею. Але й він не допоможе.
«Я хочу до них! — подумала Елінор у розпачі. — Вони моя сім'я: Реза, Меґі і Мортимер. Я хочу побачити хащу, відчути фею на руці, зустріти Чорного Принца, навіть якщо й доведеться терпіти запах його ведмедя, хочу почути, як Вогнерукий розмовляє з вогнем, навіть коли він і досі мені огидний! Я хочу, хочу, хочу…»
— О Даріусе! — схлипнула Елінор. — Чому цей клятий чоловік не взяв мене з собою?
Даріус дивився на неї своїми мудрими совиними очима.
— Ге, куди він зник? Цей байстрюк мені ще винний! — Ґевал підійшов до того місця, звідки зник Орфей, і роззирнувся, наче той сховався між поличками.
— От дідько, що він собі думає? Отак просто зник! — Ґевал нахилився і підняв аркуш.
Це аркуш, який читав Орфей! Він забрав з собою книжку, та залишив текст, який відчинив йому двері? Отже, не все втрачено…
Елінор рішуче висмикнула аркуш у Ґевала з рук.
— Віддайте сюди! — крикнула вона й притисла аркуш до грудей, як Орфей притискав книжку. Ґевалове обличчя спохмурніло. Здавалося, що в ньому борються протилежні почуття: лють на зухвальство Елінор і страх перед літерами, які вона так пристрасно притискала до грудей. Елінор засумнівалася, котре почуття переможе.
— Лише подивіться на них! — зареготав Ґевал. — Ну, і що ти робитимеш з цією писаниною, книгогризко? Розчинишся у повітрі, як Орфей, Сорока і двоє твоїх друзів? Гайда, не гальмуй! Та спершу я хочу дістати гроші, які мені винні Орфей і стара!
— Винагорода для тебе, звичайно, я розумію! — сказала Елінор. — У кімнаті я заховала трохи грошей. Даріусе, ти знаєш, де вони. Віддай йому все, що там ще є. Головне, щоб він зник.
Ґевал пошкандибав за Даріусом. Елінор лишилася в бібліотеці.
Довкола запала тиша. Орфей відіслав назад усі створіння, які вичитав з її книжок. Лише його пес із обвислим хвостом обнюхує місце, де ще кілька хвилин тому стояв господар.
— Так порожньо! — пробурмотіла Елінор. — Так порожньо…
Вона почувалася неймовірно самотньою. Певно, ще самотнішою, ніж коли Сорока забрала з собою Мортимера і Резу. Книжки, в якій вони всі зникли, теж немає. Що станеться з книжкою, яка пропаде у власній історії?
«Забудь про книжку, Елінор! — подумала вона, коли сльоза збігала по носі. — Як ти їх шукатимеш?»
Орфеїв текст. А що, як не він переніс Орфея? Елінор обережно відчинила скляну вітрину, витягла чудове ілюстроване видання казок Андерсена з дарчим підписом автора й поклала туди аркуш.
Новий поет
Радість писання.
Спромога увіковічення.
Смертної руки відомста.
Орфея ледь було видно в темряві. Він нерішуче вийшов на світло гасової лампи. Меґі здалося, наче він щось засунув під куртку, але дівчинка не зрозуміла, що саме. Можливо, книжку.
— Орфею! — скочив до нього Фарид.
Меґі уявляла Орфея інакшим… прикметнішим. Перед нею стояв приземкуватий молодик у недолугому костюмі. Стояв знічено, мовби проковтнув язика, і розглядав Меґі, штольню, коридор і Фарида, який, здається, забув, що цей чоловік обікрав його і здав Басті. Орфей, схоже, не впізнав Фарида, та коли нарешті здогадався, хто перед ним, знову спромігся заговорити.
— Хлопчина Вогнерукого? А як ти сюди потрапив? — спитав він.
Меґі мусила визнати: його голос вражав куди більше, ніж його обличчя.
— Ну добре, не має значення. Отже, це чорнильний світ! Я знав, що я зможу! Я знав!
Самозакохана усмішка розплилась на обличчі. Ґвін зашипів і відскочив убік, коли Орфей наступив йому на хвоста, та Орфей куниці навіть не помітив.
— Фантастично! — бурмотів він і водив долонею по стінах. — Це, напевно, один із коридорів під Омбрійським замком. Вони ведуть до князівських гробниць.
— Ні, не він, — крижаним голосом відрубала Меґі.
Орфей, Мортолин помічник, чарівновустий зрадник.
Яке порожнє його кругле обличчя!
— Як справи в Елінор і Даріуса? Якщо ти їм щось зробив… — Меґі не доказала. А що тоді?