Цей хлопчик матиме тітку на ймення Елінор, яка розповідатиме йому, мовляв, існує світ, у якому все не так. Світ, у якому немає ані фей, ані скляних чоловічків, а є тварини, які носять своїх малят у сумках на животі, і пташки, крила яких б’ються так швидко, що виникає звук, подібний до дзижчання джмеля, вози, що їздять без коней, і картини, які ворушаться. Елінор розповідатиме йому, як дуже давно один страхітливий чоловік на ймення Орфей чарами перевів його батька-матір із того світу в цей, а зрештою був змушений тікати від його батька та Вогнехідця в гори на північ, де він, напевне, замерз. Розповідатиме, що в іншому світі навіть наймогутніші чоловіки не носять мечів, зате там є незмірно страхітливіша зброя (в його батька є дуже гарний меч, він у його майстерні, загорнений у тканину. Батько ховає меча від хлопця, але малий інколи потай розгортає його і гладить пальцем біле лезо). Авжеж, Елінор розповідатиме йому неймовірні речі про той інший світ і навіть стверджуватиме, що люди там будують вози, які можуть літати, але він насправді не віритиме в це, хоча Дорія збудував для його сестри крило, з яким Меґі справді може пролетіти з верхівки міського муру до річки.
А проте він глузував із Меґі, бо знав про польоти набагато більше, ніж вона. Адже інколи вночі йому виростали крила і він разом з матір’ю літав у деревах. А можливо, це все йому тільки снилося. Це снилося йому майже щоночі, але він усе-таки дуже хотів би подивитись на летючі вози, і на тварин із сумками, і на рухливі картини, і на дім, про який завжди розповідала Елінор: повний книжок, не написаних жодною рукою і сумних, бо ж вони чекають Елінор.
— Коли-небудь ми разом провідаємо той світ, — часто казала Елінор, і Даріус кивав головою. Даріус теж міг розповісти про найдивовижніші речі: летючі килими та джинів у пляшках. — Коли-небудь ми втрьох подамося назад, і тоді я покажу тобі все.
І хлопець біг до майстерні, де батько шив шкіряні одяганки для книжок, ілюстрації до яких часто малював славетний Бальбулюс, і казав:
— Мо! — Він завжди називав свого батька Мо і сам не знав чому, можливо, тому, що так називала його сестра. — Коли ми підемо в інший світ, той, з якого ти прийшов?
Батько брав його до себе на коліна, пригладжував чорного чуба й казав, як і Елінор:
— Звичайно, підемо коли-небудь. Але нам потрібні для цього слова, слова слушні і правильні, бо тільки вони відчиняють двері між світами, а той, хто може написати їх для нас, — ледачий старигань. Крім того, він, на жаль, щодня стає дедалі забудькуватіший.
А потім розповідав синові про Чорного Принца і його ведмедя, про велетня, якого вони хотіли побачити ще раз, і про нові трюки, що їх Вогнеходець навчився виробляти з вогнем. І хлопець бачитиме в очах батька, що він дуже щасливий і анітрохи не сумує за іншим світом. Так само, як і його сестра. А також мати.
І малий почне думати, що, можливо, він колись буде змушений піти сам, якщо хоче побачити той інший світ. Або з Елінор. І що треба з'ясувати, якого стариганя мав на увазі батько, бо в Омбрі їх декілька. Можливо, він казав про того, що має двох скляних чоловічків і пише пісні для шпільманів і Віоланти, яку всі тепер називають Доброю і люблять її набагато більше, ніж її сина. Батист називає того стариганя Чорнильним Ткачем, а Меґі інколи провідує його. Можливо, наступного разу він піде разом з нею і розпитає його про слова, які відчиняють двері. Бо інший світ, напевне, цікавий, набагато цікавіший за власний…
Хто є хто?
Айзенґлянц — Орфеїв скляний чоловічок
Ансельмо — сторож брами Омбрійського замку
Бальбулюс — книжковий ілюстратор Омбрійського замку
Баста — колій і Каприкорнів поплічник
Батист — шпільман, актор, маскороб
Белла — цілителька в притулку Болотяника
Бенедикта — шпільманка
Білі жінки — служниці Смерті
Болотяник — цирульник; засновник притулку в затінку Сутінкового замку, а згодом в Омбрі
Бридка — див. Віоланта
Бріана — донька Вогнерукого і Роксани; Віолантина і Орфеєва служниця
Бугай — див. Ос
Ведмідь — незмінний товариш Чорного Принца