Чорнобиль в історичному зрізі — це історія техногенної катастрофи, яка посприяла краху не лише радянської ядерної енергетики, а й радянської системи загалом. Аварія ознаменувала початок кінця Радянського Союзу: фактично через якісь п’ять років світова наддержава впала, приречена, по-перше, крахом, якого зазнала корумпована комуністична ідеологія, і, по-друге, протиріччям в управлінській та економічній сферах радянської системи.
Вибух на Чорнобильській атомній електростанції поставив під сумнів і драматично змінив радянську систему. Витоки політики гласності (або відкритості), яка надала ЗМІ та громадянам право на обговорення соціально-політичних проблем і критику влади, лежать саме в пост-чорнобильській епосі. Оскільки населення вимагало дедалі більше інформації від уряду, офіційна повістка секретності поступово відступила. Аварія на ЧАЕС змусила уряд визнати екологічні негаразди як законну підставу для радянських громадян створити власні організації, які, зі свого боку, зруйнували монополію ЦК КПРС на соціально-політичну активність. Перші радянські громадські організації та політичні партії зародилися саме на основі екологічних протестів, що охопили найбільш забруднені промислові центри Радянського Союзу.
Більше того, оскільки радіація впливала на кожного — від партійних лідерів і до пересічних громадян, — чорнобильська аварія різко посилила невдоволення політикою (зокрема національною) Москви. В Україні, батьківщині зруйнованого реактора, політичні наслідки були наймасштабнішими. У протистоянні Москві та новому радянському лідеру Михайлові Горбачову були зацікавлені дві ворогуючі політичні сили — український комуністичний істеблішмент і новостворена демократична опозиція. А у грудні 1991 року, проголосувавши за незалежність своєї країни, українці відправили Радянський Союз на звалище історії — СРСР офіційно розпустили вже через кілька тижнів після українського референдуму. Звісно, неправильно пов’язувати зародження політики гласності в СРСР і попит на національні рухи в Україні та інших республіках виключно з вибухом на ЧАЕС, проте вплив чорнобильської катастрофи на ці взаємопов’язані процеси цілком очевидний.
Пролог
Приблизно сьома ранку 28 квітня 1986 року. Кліфф Робінсон, — 29-річний хімік, який працює на АЕС Форсмарк (що у двох годинах їзди від Стокгольма), — йде чистити зуби після сніданку. Щоб потрапити із вбиральні до роздягальні, потрібно пройти через радіаційний монітор, — і Кліфф робив це тисячі разів. Проте сьогодні все інакше — пролунав сигнал детектора. «Це безглуздо» — перше, що спало йому на думку, адже Робінсон ніколи навіть не заходив у зону контролю, де міг би отримати певну дозу радіаційного опромінення. Кліфф проходить через детектор удруге — сигнал роздається знову. Лише з третьої спроби детектор замовкає. Ось тобі й пояснення — клята штуковина просто зламана!
Робота Робінсона на станції полягала в моніторингу рівня радіації. І настільки ж іронічно, як здавалося Кліффу, — що задля демонстрації автоматизму всієї системи детектор «обрав» саме його. Добре, що він все ж прийшов до ладу — Робінсон продовжив виконувати свої службові обов’язки, практично забувши про несподівану тривогу. Втім, коли пізніше того ж ранку Кліфф знову повернувся в цю зону, він застав чергу з робітників, які також не могли пройти через детектор, не відключивши його. Тепер замість перевірки приладу Робінсон узяв у одного з колег у черзі черевик і відніс взуття до лабораторії для аналізу. Від отриманих результатів по шкірі Робінсона пробігли мурашки. «Я побачив видовище, яке не забуду ніколи, — згадував хімік. — Взуття було надзвичайно забруднене. Я міг спостерігати, як різко зростав спектр».
Перша думка працівника станції: хтось підірвав атомну бомбу. Взуття фонтанувало радіоактивними елементами, які у звичному порядку виявити на станції неможливо. Робінсон доповів про результати вимірювань головному інженерові, після чого вони були передані до Шведського комітету з радіаційної безпеки у Стокгольмі. Спершу керівники у столиці подумали, що проблема пов’язана безпосередньо з атомною електростанцією, і персонал Форсмарку було оперативно евакуйовано. Розпочалася перевірка АЕС Форсмарк, унаслідок якої, втім, нічого не виявили, а вже через кілька годин стало очевидно — аж ніяк не станція спричинила підвищення рівня радіоактивного забруднення. Припущення відносно вибуху атомної бомби також відкинули — радіоактивні елементи не відповідали характеристикам бомби. І коли високий рівень радіоактивного забруднення зареєстрували на інших атомних станціях, висновок був лише один — радіоактивні матеріали заносяться з-за кордону.