Коли напередодні дня його народження з Києва в Прип’ять, де розміщується ЧАЕС, приїхав журналіст — задля інтерв’ю про досягнення і плани на майбутнє Брюханова, — директор станції несподівано постав відкритою до розмови людиною. Брюханов згадував холодний зимовий день 1970 року, коли він прибув до Чорнобиля і зняв у місцевому готелі кімнату. Тоді йому виповнилося лише 35 років, а його вже призначили директором атомної електростанції, яку ще потрібно було побудувати. «Чесно кажучи, спершу було лячно», — розповідав Брюханов журналістові. Утім, так було лише на початку. Тепер Брюханов керував об’єктом із тисячами висококваліфікованих операторів, інженерів і робочих. Окрім того, він де-факто відповідав за місто Прип’ять, де проживало близько 50 000 будівельників та персоналу станції. Брюханов навіть пожалівся репортерові щодо потреби відволікати людей і перерозподіляти ресурси з АЕС для повноцінної роботи міської інфраструктри. Втім, нав’язаний статус «батька міста», серед іншого, давав Брюханову і виграш. До і під час XXVII з’їзду КПРС фотографії та інформація про досягнення Віктора Брюханова публікувалися на шпальтах місцевих і регіональних газет, включаючи видання в Чорнобилі.
На фотографіях київської делегації, зроблених на Красній площі в дні з’їзду, можна побачити Брюханова в модній шапці з ондатри, короткій дублянці, з мохеровим шарфом на шиї — ці дорогі речі в Радянському Союзі того періоду дістати було складно і вони свідчили про статус і владу їхнього власника. Брюханов не потребував магазинів, відкритих спеціально для делегатів з’їзду, поїздка в Москву давала йому можливість зустрітися з колегами по галузі та лобіювати інтереси в ЦК партії і Міністерстві енергетики та електрифікації СРСР. Справа не дуже складна, ураховуючи, що багато хто із службовців в обох установах колись працювали на створеній Брюхановим Чорнобильській АЕС.
Уранці 25 лютого 1986 року Віктор Брюханов і його колеги-делегати зайняли свої місця у Кремлівському палаці з’їздів — у центрі зали перед трибуною. Для делегатів на кшталт Брюханова, тобто тих, хто приїхав на з’їзд партії вперше, церемонія відкриття стала цікавим видовищем, головні атрибути якого корінням сягали сталінської епохи.
О десятій ранку на трибуну були запрошені члени Політбюро, очолювані Михайлом Горбачовим. Як і більшість людей, Брюханов бачив їх лише на портретах, які розвішували на громадських будівлях в усіх містах СРСР. Серед членів Політбюро був присутній і голова КДБ Віктор Чебриков, портрет якого в Палаці культури у Прип’яті збережеться навіть через десятки років. Брюханов, як і всі інші, піднявся, щоб привітати керівництво оплесками. Щойно ґвалт стихнув, Горбачов піднявся на трибуну. «Товариші делегати, — у голосі Генерального секретаря відчувалося хвилювання. — На з’їздах компартій союзних республік, територіальних та обласних партійних конференціях для участі у XXVII з’їзді Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС) було обрано 5000 делегатів. Прибуло на з’їзд 4993 делегати. Сім чоловік відсутні у зв’язку з поважною причиною. Це дає нам змогу почати роботу з’їзду». Заперечень не було. З’їзд розпочав свою роботу.
Одним із перших питань порядку денного стало вшанування пам’яті тих, хто помер від моменту попереднього з’їзду 1981 року: шести членів Політбюро, включаючи трьох Генеральних секретарів — Брежнєва, Андропова і Черненка. Вшанувавши належним чином пам’ять покійних, можна було переходити до наступного етапу — політичної доповіді Горбачова делегатам з’їзду. З урахуванням обіду і перерв на чай, виступ тривав до вечора. Згодом групі професійних дикторів потрібно було шість годин, щоб прочитати доповідь на радянському радіо. Горбачов майже повторив новий рекорд із тривалості промов комуністичних лідерів, установлений місяць тому лідером Комуністичної партії Куби Фіделем Кастро, який протягом семи годин і десяти хвилин виступав на з’їзді Комуністичної партії Куби. Тепер, сидячи за генеральним секретарем, у ряду для гостей, Кастро уважно слухав переклад виступу Михайла Горбачова. І ця доповідь стала найбільш критичним виступом радянського лідера від моменту відсторонення від посади М. Хрущова 1964 року.