Мене люди зустрічають... Дивуються. Не розуміють... Що ти, мовляв, робиш зі своїми дітьми, ти їх убиваєш. Ти — самогубця. Я не гублю, я їх рятую. Он у сорок років уся сива... В сорок років! Якось німецького журналіста в дім привели, і він спитав: «Привезли б ви дітей туди, де чума чи холера?» Так то ж чума й холера... А цього страху, який тут, я не знаю. Не бачу. Нема його в мене в пам’яті...
Я людей боюся... Людини зі зброєю...
Монолог про те, що тільки в злі людина мудрована, та яка вона проста й доступна в нехитрих словах любови
«Утік я... Утік од світа... Перший час був по вокзалах отирався, подобались вокзали, що люду багато, а ти сам-один. Потім у газетах прочитав — і сюди. Тут воля... Я сказав би — рай. Людей нема, самі звірі ходять. Живу серед звірів і пташок. Хіба я самотній?
Власне життя забув... Не допитуйтесь... Що в книжках читав — пам’ятаю, і що інші люди розказували — теж пам’ятаю, а своє життя забув. Діло було молоде... Гріх на мені... Ну, та нема такого гріха, щоб Господь не простив за щире каяття. Так воно... Люди несправедливі, а Господь многотерпеливий і многомилостивий...
Але... Чому? Нема відповіді... Чоловік не може бути щасливим. Не повинен. Побачив Господь самотнього Адама й дав йому Єву. Для щастя, а не для гріха. А чоловікові не виходить бути щасливим... Я от сутінків не люблю. Пітьми. Оцього переходу, що зараз... Від дня до ночі. Подумаю й не можу збагнути, де я був раніше... Де моє життя? Так-то. Мені не залежить: можу жити, можу не жити. Життя людське, яко трава, розцвітає, всихає і в огонь увергається. Я полюбив мислити... Тут можна однаково згинути й од звіря, і од холоду. І од дум. На десятки кілометрів ні душі живої. Біса виганяють постом і молитвою. Піст — для плоті, молитва — для душі. Але я ніколи не буваю самотнім, віруючий чоловік не може бути самотнім. Так воно... Їжджу по селах... Раніше макарони знаходив, борошно. Олію й консерви... Тепер на гробках живлюся. Небіжчикам лишають їсти, пити. А воно їм ні до чого. І вони на мене не сердяться... На полі — дике жито. У лісі — гриби, ягоди. Тут воля. Багато читаю.
Розгорнімо святі сторінки... Одкровення Іоанна Богослова: «...і велика зоря спала з неба, палаючи як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона...»
Осягаю сіє пророцтво... Усе вже передбачено, написано в святих книгах, але ми читати не вміємо. Нетямущі. Полин по-українськи «чорнобиль». У словах нам дано було знак. Але людина суєтна... Марнославна... І мізерна...
Знайшов у отця Сергія Булгакова: «Бог сотворив світ напевно, тож світ не може бути зовсім невдатний», і треба «мужньо й до кінця перетерпіти історію». Так-то... І в когось другого... Імени не пам’ятаю, пам’ятаю думку: «Зло не є власне субстанція, але позбавленість добра, подібно як морок не що інше є, як відсутність світла». Книжки тут знаходити просто, легко знайти. Порожнього гладущика вже не підбереш, ложки-виделки, а книжки лежать. Недавно знайшов томик Пушкіна... «И смерти мысль мила душе моей». Це запам’ятав собі. Так-то... «И смерти мысль...» Я тут сам. Про смерть міркую. Полюбив мислити... Тиша приготуванню сприяє... Чоловік живе серед смерти, та не розуміє, що таке смерть. А я тут сам... Учора вовчицю з вовченятами зі школи прогнав, жили там.
Питання: чи істинний світ, відбитий у слові? Слово, воно стоїть між чоловіком і душею... Так-то...
А то ще скажу: птиці, дерева, мурахи — вони мені стали близькі. Раніше я таких почуттів не знав. І не припускав. Теж у когось прочитав: «Всесвіт над нами і всесвіт під нами». Я про всіх думаю. Людина страшна... І незвичайна. Але тут убивати нікого не хочеться. Рибку ловлю, маю собі вудочку. Так-то... А звіря не стріляю. Ані капканів не ставлю...
Мій улюблений герой... Князь Мишкін казав: «Хіба можна бачити дерево й не бути щасливим». Так-то... Я люблю мислити. А чоловік радніше бідкається, а не мислить...
Що зло розглядати? Воно, звісно, хвилює... Гріх — то вам теж не фізика. Доводиться визнати неіснуюче. Сказано в Біблії: «Для втаємниченого — інакше, для решти — притча». Взяти птаха... Чи іншу яку живину... Нам їх збагнути несила, бо вони живуть для себе, а не для інших. Так-то... Все кругом текуче, одним словом сказать...