Як нас лікувать? Ніяких документів ми не привезли. Я шукав... Запити слав по інстанціях... Одержав і зберігаю три відповіді. Відповідь перша: документи знищено в зв’язку з тим, що термін їх зберігання — три роки, друга — документи знищено під час постперебудовного скорочення армії й розформування частин, третя — документи знищено, тому що вони були радіоактивні. А може, їх знищили, щоб ніхто правди не взнав? Ми — свідки. Але ми скоро помремо... Чим нашим лікарям помогти? Мені б довідочку зараз: скільки? Чого я там набрався? Я б своїй суці показав... Я їй іще покажу, що ми за всіх умов виживем, і будем жениться і родить.
А от... Молитва ліквідатора: «Господи, якщо ти зробив так, що я не можу, то зроби так, щоб я не хотів». Пішли ви всі в с..!»
«Починалося... Все починалося, як детектив...
Під час обіду — дзвінок на завод: рядовому запасу такому-то... явитися в міський військкомат, щось уточнити в документах. І то — терміново. А у військкоматі... Таких, як я, було багато, нас зустрічав капітан і кожному повторював: «Завтра поїдете в селище Красне, де будете проходити військові збори». Наступного дня вранці всі зібралися біля будівлі військкомату. Забрали в нас цивільні документи, військові квитки й посадили в автобуси. І повезли в невідомому напрямку. Про військові збори ніхто вже не заїкався. Офіцери, що нас супровджували, на всі питання відповідали мовчанкою. «Братці! А якщо в Чорнобиль?!» — хтось догадався. Команда: «Замовчать! За панікерські настрої — військовий трибунал за законами воєнного часу». За якийсь час оголошення: «Перебуваємо на воєнному становищі. Ніяких зайвих балачок! Хто покине Батьківщину в біді — той зрадник».
Першого дня побачили атомну станцію здалеку. Другого вже прибирали навколо неї сміття... Тягали відрами... Гребли звичайними заступами, зачищали мітлами, з якими двірники працюють. Шкребками. А звісне діло — заступ пристосований для піску й щебеню. А не для сміття, у якому знаходили все: шматки плівки, арматури, дерева й бетону. Як то кажуть, на атом — лопата. Двадцятий вік... Трактори й бульдозери, які там використовувались, були без водія, радіокеровані, а ми йшли за ними й підгрібали послідки. Дихали тою пилюгою. Міняли за зміну до тридцяти «лєпєстків Істрякова», у народі їх звали «намордниками». Незручна й недосконала штука. Часто їх зривали... Дихати неможливо, особливо в спеку. Під сонцем.
Після всього... Ще три місяці проходили військові збори... Стріляли по мішенях. Вивчали новий автомат. На випадок ядерної війни... (З іронією). Я так розумію... Нас навіть не перевдягли. Ходили в тих самих гімнастьорках, у чоботях, у яких були біля реактора.
Ну, і дали підписати бомагу... Про нерозголошення... Я мовчав... А дали б говорити, то кому я міг розказать? Зразу після армії став інвалідом другої групи. У двадцять два роки. Працював на заводі. Начальник цеху: «Перестань хворіть, а то скоротим». Скоротили. Пішов до директора: «Не маєте права. Я чорнобилець. Я вас рятував! Захищав!» — «Ми тебе туди не посилали».
Ночами прокидаюсь од маминого голосу: «Синоцю, чого ти мовчиш? Ти ж не спиш, ти лежиш із розплющеними очима. І світло в тебе горить...» Я мовчу... Хто готовий мене вислухати? Заговорить зі мною так, щоб я відповів... Моєю мовою...
Я самотній...»
«Вже не боюся смерти. Самої смерти...
Але неясно, як умирати буду. Друг умирав — розрісся, надувся... Як бочка. А сусіда... Теж там був, кранівник. Той став чорний, як вугіль, зсохся на дитячий розмір. Неясно, як буду вмирати... Якби я просив смерти, то звичайної. Не чорнобильської. Одне знаю твердо: із моїм діагнозом довго не протягнеш. Відчути б момент — і кулю в лоба... Я був і в Афгані... Там із цим легше. З кулею...
В Афганістан я поїхав добровольцем. І в Чорнобиль теж. Сам попросився. Працював у місті Прип’яті. Місто було оперезане двома рядами колючого дроту, як на державному кордоні. Чистенькі багатоповерхівки й вулиці, вкриті грубим шаром піску, з повирубуваними деревами... Кадри з фантастичного фільму... Ми виконували наказ — «випрати» місто й замінити в ньому заражений ґрунт на двадцять сантиметрів углиб таким самим шаром піску. Вихідних не було. Як на війні.