– Заберім наперед наше добро, – сказав він потішаючим голосом до себе самого. – І попробуємо обійтися, без жінки.
Як він видряпувався на дерево, суп розпустив свої широкі крила і відлетів з диким криком в темну лісову пітьму. Тома за кратковану запаску, – але що за страшний вид! В ній було лише серце і печінка!
Отсе було усе, що Тома знайшов зі своєї жони, як каже найбільше достовірна історія. Вона, відай, почала торгуватися з чортом в такий спосіб, як вона привикла торгувалися зі своїм мужем; але хоч жінку вважають часто за рівню чортовви, однак у сім випадку вона не доріняла йому. Вона, певно, згинула в бійці, бо, як кажуть, Тома зауважив багато слідів копита, глибоко вибитих коло дерева, і знайшов багато жмень волосся, що виглядало на вирване з кострубатої чорної голови лісового чоловіка. Тома знав з досвіду войовничість своєї жони. Він стиснув плечима, дивлячися на знаки завзятої метушні.
– Бігме, – сказав він до себе, – старому чортяці не пішло се так легко!
Тома був відважна людина і потішав себе в утраті свого добра утратою жінки. Він навіть почував певну вдячність до лісовика, котрого він став уважати за певного роду свого добродія. Тому він дальше шукав за його товариством, але через довший час без успіху; старий козоногий панок уникав його, бо його не можна було дістати на заклик, коли лише чоловікови потреба; він знає, як заграти своїми картами, коли він досить певний вибраної.
На кінець, як кажуть, коли проволока нагострила апетит Томи і коли він був готовий згодитися скорше на усе, як утратити бажані скарби, вік стрінув чорного чоловіка одного вечора в його звичайнім строю рубача, зі сокирою на плечах, як волочився понад болото і підспівував собі під носом. Він вдавав, що приймає пропозиції Томи з великою, рівнодушністю, відповідав коротко й далі співав свою пісеньку.
Але Тома поступово звів розмову на бізнес, і вони стали торгуватися над умовами, на яких Тома мав дістати скарби морського розбишаки. Була межи ними одна умова, про котру і згадувати не треба, бо вона сама собою розуміється в усіх випадках, в котрих чорт робить якісь прислуги; але були і другі умови, на котрі Тома уперто не хотів згодитися, хоч вони були далеко меншої ваги. Чорт домагався, щоби і гроші, найдені за його почином, були ужиті йому на службу. Отже він запропонував, щоби Тома ужив їх на чорну торгівлю, тобто став торгувати рабами. Але Тома одверто відмовився; сумління у нього було досить чорне, але навіть сам чорт не міг його намовити стати торговцем рабів.
Бачачи, що Тома такий вибагливий під тим зглядом, чорт не наставав більше на ту точку угоди, але місто того запропонував, щоби Тома став лихварем; видно, чорт дуже бажав збільшити число лихварів, котрих він уважав за своїх спеціальних любимців.
Тома сему зовсім не противився, бо се, власне, йому найбільше подобалося.
– На другий місяць маєш отворити позичковий банк в Бостоні, – сказав чорний.
– Отворю завтра, як хочеш, – сказав Тома.
– Маєш зичити на два проценти на місяць.
– Більше! Я буду рахувати чотири! – відповів Тома.
– Маєш забирати маєтки, пускати ґрунти на ліцитацію, доводити купців до банкрутства.
– Я доведу їх до чорта! – викрикнув Тома.
– Ти будеш лихварем за мої гроші! – сказав чорноногий радісно. – Коли хочеш мати гроші?
– Ще нинішньої ночи!
– Згода! – сказав чорт.
– Згода! – сказав Тома.
І вони подали собі руки і добили торгу.
І в кілька день пізніше Тома Вокер сидів вже за лядою в своїм позичковім банку в Бостоні.
Скоро залунала широко його слава як багатого чоловіка, що має много грошей на поготівлю і зичить їх за добрим процентом. Були се часи великого браку монети; весь край був залитий паперовими грішми; люди були захоплені спекуляціями; люди вганяли з планами нових осель та нових міст серед лісів; ґрунтові спекулянти увихалися з мапами чудово розложених раїв на землі, котрі були положені Бог знає де, а мимо сього, усі готові були купувати. Словом, усіх обняла загальна гарячка, що як зараза лютує по краю час від часу. Кожний на час мріє про зроблення великого маєтку для себе. Як звичайно, гарячка утихає, мрія пропадає, а вимріяні маєтки з неї; хворі на неї лишалися в страшнім положенню, і весь край залунав наріканнями на тяжкі часи.
В таку догідну для себе хвилю загальної нужди Тома розложився як лихвар в Бостоні. В короткім часі в його двеpяx товпилися костумери. Бідні і підприємливі земельні підприємці та ґрунтові спекулянти, недбалі купці та торговці з підірваним кредитом – словом, кожний, що лише був примушений роздобути гроші, хоч би навіть прийшлося понести не знати які жертви, – спішив до Томи.