ДЖЕК ХЕННЕФОРД
Англійська народна казка
Жив-був старий солдат. Довго довелося йому воювати — так довго, що він зовсім обносився і не знав, куди б його податися, щоб роздобути грошенят. Піднімався він на верескові пустоші, спускався у долини, поки не дістався нарешті до однієї ферми. Фермер на той час був у від’їзді — поїхав на ярмарок, — а дружина його вдома зосталася. Була вона така дурна, що дурнішої важко і знайти. Щоправда, і сам фермер розумником теж не був, так що й сказати важко, хто з них був дурніший. Ну, та коли ви почуєте всю розповідь, то самі й вирішите.
Так ось, від’їжджаючи, фермер сказав дружині.
—Даю тобі десять фунтів золотом. Дивись же, бережи їх, поки я додому не повернуся!
Коли б не був він таким дурнем, ніколи б не залишив їй ті гроші.
Тільки він щез із виду, жінка й каже собі:
—Вже ж я заховаю ці грошики від злодіїв!
Зав’язала усі десять фунтів у вузлик, пішла до кімнати та й заховала під комином.
«Тут їх ніякий злодій не знайде!» — думає собі.
А в цей час підходить до будинку старий солдат Джек Хеннефорд і стукає у двері.
— Хто там? — питає фермерша.
— Джек Хеннефорд.
— Звідкіля йдеш?
— Із самого раю.
— Боже милостивий! Так ти, певної бачив там мого покійного старого?
Тут треба вам сказати, що з фермером вона одружилася будучи вдовою, і зараз питала про свого першого чоловіка.
— Як же не бачити, бачив, — відповідає солдат.
— Ну, і як він там? — питає фермерша, а сама вже й розчулилася.
— Та так собі. Лагодить старі черевики. А їсть одну капусту.
— Ох, бідолаха! — каже фермерша. — А чи не просив він мене що-небудь йому передати?
— Аякже! — у відповідь Джек Хеннефорд. — Сказав, що шкура для черевиків у нього вся закінчилася, і в кишенях порожньо. Отже, не завадило б тобі послати йому кілька шиллінгів. Було б на що шкурою запастися.
— Пошлю, пошлю! Благослови, Господи, його грішну душу.
І ось фермерша побігла до кімнати, дістала вузлик з десятьма фунтами та й віддала його солдатові.
— Передай моєму старому, — каже, щоб він узяв із тих грошей скільки треба, а решту нехай пришле мені.
Джек забрав гроші та й не став довго роздумувати, а скоріш забрався з ферми.
Тим часом фермер повернувся додому і спитав дружину про гроші. Та розповіла йому, що відіслала їх з одним служивим на небо, в рай, своєму покійному чоловікові, щоб той купив собі шкури — святим та янголам черевики лагодити.
Фермер спочатку розсердився на жінку і сказав, що в житті не зустрічав такої дурної. А жінка сказала, що він іще дурніший, коли довірив їй гроші.
Однак сперечатися було ніколи; скочив фермер на коня і погнався за Джеком Хеннефордом. Почув старий солдат цокіт копит і здогадався, що це фермер за ним женеться. Ліг він на землю, одну руку до лоба наставив, другою на небо вказує і сам туди ж дивиться.
— Що ти тут робиш? — запитав його фермер, притримавши коня.
— Господи, Боже ж мій! Оце диво, так диво! — вигукнув Джек.
— Яке там диво?
— Так он там чоловік прямісінько на небо летить, начебто по землі біжить.
— Ти й зараз його бачиш?
— Бачу.
— Де ж він?
— Злазь з коня і лягай на землю!
—А ти коня потримаєш?
Джек охоче погодився. Ось ліг фермер на землю.
— Нічого не бачу, — каже.
—Прикрий очі долонею і зразу ж побачиш, як чоловік щодуху мчить.
І справді, фермер побачив, як чоловік щодуху мчить, тільки то був Джек Хеннефорд — він скочив на коня та й утік.
Повернувся фермер додому пішки, без коня.
— От бачиш, — Сказала йому дружина, — виходить, ти ще дурніший за мене! Я лише одну дурницю зробила, а ти — одразу дві.
____________________
ЖАН І П’ЄР
Французька народна казка
Колись у давні часи жила бідна жінка, у неї було два сини — Жан і П’єр. Дуже вони бідували, тому й пішов П’єр найматися до одного селянина в робітники.
— Скільки ти хочеш за свою роботу? — запитав селянин.
— Сто екю, — відповів П’єр.
— Нехай буде по-твоєму. Та ось яка у нас буде умова: тільки-но виникне сварка, того з нас, хто розсердиться, інший поб’є.
— Я ніколи не серджуся, хазяїне, — сказав П’єр.
Не минуло й тижня, як П’єр посперечався з хазяїном, розсердився, і селянин побив його. П’єр повернувся до матері й розповів своєму братові Жану про те, що з ним сталося. Жан попросив брата показати, де живе хазяїн, і пішов найматися. Однак Жан не сказав, що він рідний брат П’єра.