— Дайте ж мені людей шість чоловік та три підводи.
— Візьми.
Поїхали вони в ліс, зрубали ті три дерева та й. поклали їх навхрест на греблі — так зараз і вгатили. Пан віддав йому сто карбованців і пару коней з коляскою та з кучером.
Тоді той чоловік і думає: «Дай поїду ще до того города, де води нема: може, й то правда; може, дам я їм води». Сів та й поїхав до того города. Не доїжджаючи до города кілька верст, зустрів він бабусю, що несла пару відер води на коромислі.
— Що це ти, бабусю, несеш?
— Воду, синочку.
— Дай же й мені напитись.
— Е-е-е, синочку! Я ж її несу за тридцять верстов; а поки ще дійду додому, половину розхлюпаю; а сім’я у мене велика, пропаде без води.
— Я от приїду у ваш город, наділю водою всіх, і буде тієї води з вас довіку.
Вона йому дала напитись, а сама така радісна стала, та мерщій у город підтюпцем і розповіла всім жителям, що іде такий чоловік, що воду їм дасть. Жителі всі вийшли назустріч тому чоловікові з хлібом-сіллю і всякими подарунками. Як прийшов цей чоловік угород, найшов той кущ малини, що ріс посеред города, викопав його — і потекла вода відтіль по всьому городу. Люди нагородили його і грішми, і усяким добром, так що він став тепер багатший від свого дядька. Далі й думає:
— Поїду ще в те королівство, де королівська дочка нездужає, — може, вилікую її.
Як задумав, так і зробив. Приїхав туди, прийшов до королівських хоромів, а люди всі такі смутні, бігають та ойкають! Він і питає їх:
— Я чув, що у вашого короля дочка дуже хвора. Хай хоч як вони її лікують, нічого не подіють; тільки я б її вилікував.
— Е, чоловіче, куди тобі! Заморські лікарі нічого не вдіють, а ти й поготів!
— Отже скажіть королеві.
Вони сказали королеві. Король вийшов до нього та й каже:
— Якщо вилікуєш, нагороджу тебе так, що не буде багатшого од тебе у світі, ще й дочку свою віддам за тебе.
Пішов той чоловік, подивився на неї, а вона вже й кінчається. Він узяв, настругав глухого кутка, підкурив її — і вона одразу подужчала так, що днів за три і зовсім одужала, знов стала такою, як і перше.
Король і всі люди такі стали раді, що й не сказати. Король на радощах і каже цьому чоловікові:
— За те, що вилікував ти мою дочку, я її віддам за тебе, та ще, як умру я, ти будеш королем на моїм місці.
Незабаром і справді король помер, а на його місце став цей правдивий чоловік.. Прокоролював він уже кілька там літ, коли приїжджає у його королівство якийсь-то багатий купець і посилає спитати короля, чи дозволить він йому поторгувати у його королівстві. Король звелів йому прийти до нього. Приходить купець. Король одразу пізнав свого дядька, але не подав і виду: побалакав та й одпустив його торгувати. А своїм людям наказав, щоб не відпускали його додому, а щоб, як буде збиратись він їхати, запросили у двір. Так і сталось. Приводять цього купця до короля, король і питає його:
— З якого ти королівства?
— З такого-то.
— Із якого города?
— З такого-то.
— Як звати?
— Так-то.
Тут король і зізнався, що він його небіж — той, що безвісті пропав.
— Ну, що, дядьку: ти казав, що кривдою лучче жити, ніж правдою: отже, ні! Ти тільки купець, а я король — правда кривду переважила!
— Як же це сталось?
Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів повіситись, як слухав, що чортяки говорили, все, все... А напослідок навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові, сказавши:
— Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з усім добром. А як приїдеш у свій город, разказуй усім, що лучче жити правдою, аніж кривдою.
Узяв дядько ті два кораблі з усім добром і поїхав додому. Як приїхав уже, стала його заздрість мучити: чого й він не король. Сумував, сумував він, а далі й думає:
— Піду й я вішатись, може, й мені так прилучиться, як моєму небожеві,
Узявши мотузок, пішов у ліс на те саме місце, де хотів вішатись його небіж. Але цьому не так прилучилося — де не взялись чортяки, схопили його та й почепили на найвищій гілляці.
__________________
РОЗУМНА ДОЧКА
Чеська народна казка
Жив-був колись пастух, якось випасав він овець на горі. Бачить: на іншій горі щось світиться. Пішов подивитись, а там, невідомо звідки взялася, лежить золота ступка. Приніс він її додому і каже дочці:
— Віднесу її в палац і подарую королю!
— Не роби цього! — умовляє дочка. — Адже товкачика до неї немає. А король вимагатиме товкачик. Що ти тоді робитимеш? Тільки біду собі наживеш!