—Відкіля, — спитав, — ти узялась? Чи ти тут хазяйка, чи в наймах?
А цариця, менша сестра, йому й одказує:
— Живу сама собі у своєму будинку, з моїми синами, що породила тобі до пояса в злоті, а од пояса в сріблі!
— Ти ж, — каже цар, — писала до мене листа, що привела мені дванадцять кошенят, ще й дванадцять мишенят прислала на гостинець.
— Ні, — одказує менша сестра, — не я се тобі писала, не я й мишенят на гостинець посилала, а спитай, — каже, — у моїх сестер, може, вони знають, хто до тебе писав, хто й посилав!
Глянув цар на сестер, питає, а вони дрижать, неначе трясця їх трясе, устромили очі в землю і слова не промовлять.
— Е, як бачу, — каже цар, — так се ви мені таке лихо наробили; з моїм любим подружжям і з моїми дітками розлучили, через вас загубив я і два мої війська?.. Постривайте ж, нехай буде катюзі по заслузі!..
Прив’язав їх цар косами до конячих хвостів, та й пустив у чисте поле. Помчали їх коні... де вдарються сестри головою, там могила, де задом — там долина... Далі забрав цар царицю з синами, та й поїхав у своє царство, а печеного бугая й кабана пустив у степ, так вони йому надбали стільки хліба, що зо всього світу приїздили купці купувать той хліб. З того часу цареве царство ще побільшало і збагатіло, бо Степ і Море стали йому родичами.
__________________
СОЛДАТ І СМЕРТЬ
Українська народна казка
Прослужив солдат у царя тридцять три роки, і вийшла йому одставка. Дав йому цар три копійки, той і пішов собі. Йшов-йшов, аж перестрівають його три старці:
— Сотвори, служивий, милостинку.
— Нате.
Вийняв копійку і оддав.
Трохи згодом перестрівають його ще три старці.
— Сотвори, служивий, милостинку.
— Нате.
Оддав другу копійку.
Під вечір вже ще три старці просять:
— Сотвори, служивий, милостинку.
— Нате.
Оддав і третю копійку.
Іде та й думає, що це воно буде, що роздав останні три копійки. Аж ось ще йдуть три старці.
— Сотвори, служивий, милостинку.
— Нате.
Скинув шинелю й оддав.
— Ну, — кажуть старці, — чим тебе, служивий, нагородити, що ти з останнього милостиню сотворив? Проси у нас три прохання.
—А що ж я, — каже, — буду просить? Як задумаю то, щоб гроші в кишені були; щоб люльку не накладать і не закурювать, а як загадаю, щоб сама готова була; та щоб була торбинка така: хоч я про що подумаю, а воно в торбі.
— Добре, служивий, іди собі з Богом.
Ото сказали та й зникли, наче їх тут і не було. От солдат пройшов трохи. «Дай, — дума, — Подивлюсь, чи не збрехали?» Засунув у кишеню руку — так і витяг жменю грошей.
Сів ото спочивати, витяг люльку, аж вона вже й куриться.
— Е-е, — каже, — і це добре.
Покурив-покурив та так, не гасячи, у кишеню поклав, вона сама й загасла.
Дивиться — летить пара качок; він розшморгнув горбинку та:
— А в торбинку!
Так ті качки туди і загули. От приходить він у город, а в тому городі в багатого купця був дім такий, що у ньому ніхто не жив, бо там завелись чорти. Він до того купця:
— Що даси? Я, — каже, — можу вигнать чортів.
— Як виженеш, — відповідає купець, — я тебе до смерті догодую.
Ото нагодували його, напоїли, пішов він на ніч у той дім. Опівночі чує — щось стукотить-гримотить. Поміст лопнув, вилазить чорт.