Купці-шахраї стояли на чималій відстані один від одного.
Коли Дументій підійшов до першого, той спитав:
— Що, вуйку, на ярмарок гоните козу?
— Агій на твоє лице! Це ж тобі не коза, а льоха, дурню... — відтяв йому попри саму шкіру Дументій.
Купець-шахрай реготав, аж підскакував. Гуцул погнав льоху далі. Підійшов до другого купця. Той вигукнув на всю горлянку:
— Дай Боже щастя, вуйку!
— Дякую вам.
— На ярмарок женете козу? Скільки правите за неї? — спитав і не кліпнув.
— Тисячу лей, — відрубав Дументій спересердя, аби тому збитошникові відхотілося й розмовляти з ним.
— Даю двісті...
— Давай мамі своїй... — скипів гуцул і сіпнув сердито за мотузку.
Цілу дорогу прислухався до льохи, як вона рохкає, розглядав її, обмацував, чи немає у неї рогів. Бували хвилини, коли в голові гейби якась мряка сіялась, і Дументій вже сам не знав, що в нього на мотузці — чи коза, чи льоха.
«Як ще хтось скаже, — думав він, — що це коза — не льоха, віддам її до дідька за півдурно. Най люди не сміються!»
Підходить до третього купця-шахрая.
— На ярмарок ведете свою козу, ґаздо? — спитав той. — Скільки хочете за неї?
— Щоб тебе смерека втєла! — лютував Дументій.
— Я не про смереку, вуйку, а про козу. Скільки правите? — спитав спокійно купець.
— Сімсот лей... — пробелькотів Дументій.
— Даю триста, — і купець схопився за гаманець.
— Давай, бо я бачу, що світ пішов навиворіт. Я вже не знаю, чи я Дументій, чи Оксентій. Най його шлях трафить! Давай...
Не порахувавши навіть грошей, Дументій вернувся додому.
Жінка вийшла йому назустріч і спитала:
— За скільки продав льоху?
— За триста лей...
Вона аж сплеснула в долоні:
— Ти не сердься, жінко, бо то була не льоха, а коза, — сказав винувато гуцул. .
— Перехрестися, дурню! І йди туди, куди віддав льоху. — Жінка схопила колотач і кинулась, як оса, до нього.
Злякався Дументій. Вибіг на дорогу. Йде і журиться Підійшов до верби, зрізав гілку, зробив собі свистало. Поклав його в пазуху і подався до міста. Там було три великих ресторації. Дументій зайшов до кожної з них і сказав господарям:
— Даю тобі сто лей. Я зараз прийду до твоєї ресторації їсти-пити зі своїми друзями. Коли поїмо і нап’ємось, я свисну в оце свистало, а ти крикнеш у відповідь: «Все заплачено, паночку!» — Зрозумів?
— Зрозумів.
Після цього Дументій довго шукав-розшукував купців-шахраїв. Нарешті таки знайшов і сказав їм:
— Ходім до ресторації, бо я вам повинен поставити могорич.
Купців-шахраїв не треба було двічі просити — охоче пішли за Дументієм.
Зайшли в першу ресторацію. Сіли за стіл. За якусь хвилину господар виставив перед ними всілякого добра і напоїв. Коли вони наїлися і напилися, Дументій витягнув із пазухи пищалку і засвистав щосили.
— Заплачено, пане добродію! — крикнув господар і вклонився Дументієві.
Перейшли до другої ресторації. Там теж добре понапивалися.
Гуцул витягнув з пазухи пищалку і засвистів.
— Заплачено, пане добродію, — вклонився господар.
Подалися до третьої ресторації. Наїлися, напилися. І там Дументій витягнув із пазухи свистало.
—Заплачено, пане добродію, — розплився в посмішці господар.
Купці-шахраї дуже здивувалися. Їм сподобалося Дументієве свистало. Захотіли собі його придбати.
— Вуйку, що ви хочете за тоту пищалку?
— Е-е-е, вона в мене чарівна, я не продаю.
— Ми вам заплатимо стільки, скільки схочете, — умовляли гуцула.
— Давайте три тисячі лей.
Купці-шахраї не думали довго. Витягли три тисячі лей і заплатили чоловікові. Дументій схопив гроші і побіг до жінки.
Купці-шахраї повешталися трохи по ярмарку. Коли добре зголодніли, пішли до ресторації. Наїлися, напилися, а потім один з них дістав з кишені свистало і почав свистіти. Господар ресторації мовчки дивився на свистуна.
— Чому не кричиш, що уже заплачено? — спитали.
Господар ресторації мовчав. Тоді всі три купці-шахраї свистіли по черзі так, що аж почервоніли. Їх оточили люди, як комедіантів.
— Заплачено? — питали купці.
— Ні. Ви мені не свистіть у своє дурне свистало, а давайте гроші за те, що з’їли і випили, — сердився господар ресторації.
Купці-шахраї зрозуміли, що Дументій обдурив їх, бо в другій і третій рестораціях їм теж відповіли:
— Ви нам не свистіть, а гроші платіть...
Поїхали в гори до Дументія. Той побачив їх здалеку і дуже злякався. Покликав жінку і сказав:
— Я лягаю на стіл а ти засвіти свічки та й голоси наді мною, як над мерцем.