Товар понаїдався і тільки хотів лягать, а він знов давай грать на дудку.
Увечері пригонить додому, а товар ще гірший, як був першого дня.
Піп вийшов, глянув на товар і нічого вже не сказав йому.
На третій день гонить той пасти, а піп каже:
— Піду подивлюсь, що він йому робить, що товар такий худий.
Товар пасеться, а піп сів у терні. Тільки товар понаїдався да хотів лягать, а той як заграв!
А товар давай підскакувать, а піп у терні давай і собі танцювать та вигукувать: «Гу, гу!»
Іван побачив, як піп поліз у терен та навмисно грав, грав і не переставав до самого вечора. У попа обідрався увесь одяг, і він сам обдерся об терен, увечері приходить додому, а його попадя побачила да й питає:
— Що це, — каже, — тобі зробилося?
— А се, — каже, — душко, у нашого Івана є така хороша дудка. Я засів його підглядіть, як він товар пасе, а він як заграє на ту дудку, то увесь товар і я гуляли до самого вечора. От, — каже, — скажи йому, нехай він тобі заграє, то ти послухаєш.
Увійшов Іван у хату, а піп каже:
— Ану, Іване, заграй-но попаді, нехай послухає, як ти граєш. А я вилізу на гору, а ти накриєш мене солом’яником, щоб я не чув, як ти гратимеш.
Виліз піп на гору, він накрив там його солом’яником. Увійшов Іван у хату, — попадя діжу місила, — як заграв! А попадя як ухватить діжу да й пішла з діжею гулять, а піп як схватиться да давай і собі гулять!
Гуляв, гуляв, а далі як полетить з гори разом із солом’яником.
— Нехай, — каже, — тебе чорт візьме з твоєю дудкою! Трохи, — каже, — не вбився!
Жона над чорта
Ішли два хлопці глядати роботу. І коли були в столичному місті, увиділи царську доньку.
— Якби узяв її за жону, то аж би мене чорт потому взяв.
На ті слова підійшов до них панок і каже:
— Що, хлопці, роботу глядаєте?
— Атож!
— То йдіть мені в котел води наносити.
Відійшли трохи вбік — там на них чекала кочія.[19]
Сіли на кочію й поїхали, їхали довго лісами, а далі — між скелями, доки дорога не стала тунелем. У тому тунелі зупинилися. Там стояв величезний котел.
— Наносіть у сей котел води! — каже пан.
— Ачей купіль? — зазвідав один.
— Купіль, — каже панок.
— То великі пани мають тут купатися? — зазвідав другий.
— Великі. Сам цар.
Криниця була в тому ж тунелі, недалеко. Але добре наробилися, доки наповнили котел. Панок дав їм по золотому й каже:
— Сідайте в кочію, та відвезу вас назад. Час і мені на роботу.
Виїхали із тунеля, а то вже ніч. А в тунелі було світло електричне, то вони й не думали, що вже так пізно. Привіз їх панок на одне роздоріжжя й каже:
— Злізайте! Звідси недалеко до міста, дійдете.
Злізли вони, бо почали догадуватися, що неладно походили. Пан поїхав, а вони дорадилися накласти там ватру і переночувати, вранці увидять, що робити.
Пригрілися коло ватри і поснули. І тому, що хотів царську доньку взяти, сниться сон, ніби до нього підійшов панок, якому воду носили, й сказав: «Іди у місто і дуже реви коло гроба царського. Сяк вженишся на царській доньці й проживеш із нею тридцять років. Через тридцять років я за тобою прийду».
Проснувся леґінь, але нічого не розказує про свій сон. Думає: «Провірю чи збудеться». І каже товарищу:
— Тут розпуття — тут і наші дороги розходяться. Ти собі, а я собі.
Прийшли оба у місто, ніби й не були товаришами. А там усе в чорному: цар уночі вмер. Перший побіг до гроба плакати, а другий пішов свічку глядати. За той золотий, що заробив, купив свічку і запалив коло царського гроба. Перший то увидів — і теж купив свічку за свій золотий та й далі реве коло гроба. Царська донька увиділа, що леґінь дуже плаче за її вітцем, підійшла до нього, взяла за руку й каже:
— Будеш моїм мужем.
Так простак став царем. Живе собі, не журиться. Пройшло десять років, і той панок, якому він колись воду носив, вночі покликав:
— Час у дорогу!
— Та ти ж обіцяв мені тридцять років! — каже цар.
— Обіцяти обіцяв, бо в тому котлі, що ви з товаришем водою наповнили, старий цар мав варитися тридцять років, а потому міг собі вибрати у пеклі місце, яке захоче. Але ви з цімборою запалили мертвому дві свічки, куплені за мої гроші, і тим скоротили йому муки на двадцять років. А котел не може бути порожнім.
— Не можна нарушати договір! — розсердився цар.
— Знаєш що? Дай мені три завдання. Коли їх зроблю — йдеш зі мною в котел. А коли хоч одне не виконаю — ти вільний.
— Най буде! — пристав цар і почав думати, яке перше завдання дати чортові. А перед садом була велика гора.