— Тут помочі ніхто тобі не надасть! Ніякої. Ти пропав навіки. У пеклі чорти вилами будуть тебе штрикати, гарячою смолою поїти, у бочці із сіркою кожного дня купати. Добре тобі буде?
— Бідний я бідний! — благає чоловік. — Допоможи мені. У мене купа дітей. Що буде з ними? Усі загинуть без батька, без матері!
А баба своє белькоче:
— Підеш до пекла! Там тобі є місце. Я, може, тобі б допомогла, але за просто так цього робити не буду.
— Красунечко, допоможи мені! Що хочеш тобі зроблю, лише хай мене твій син до пекла не несе!
— Добре. Допоможу, якщо вчиниш те, що накажу. Діло не важке.
— Я на все згоден!
— Тоді тебе врятую від пекла, зроблю щасливим та багатим, коли ти зі мною одружишся.
Чоловік, як це почув, то мало з ніг не впав. Оце таке! Щоб він узяв собі за жінку стару бабу із залізним носом?! Що люди скажуть, коли побачать в селі, яку відьму він привів до хати?
А баба своє:
— Так, так, чоловіче! Ти бідний. У тебе діти, а жінки немає. Візьмеш мене й побачиш, як добре тобі буде. Та й твоїм діточкам. Я їх буду в маслі-молоці купати, а палицею по хребту мастити… То згоден?
Що робити? І залізноносу не хочеться брати, але й у пекло йти немає сенсу.
— Добре, — погодився. — Візьму тебе за жінку, тільки врятуй від пекла!
— Домовилися! А тепер збираймося до тебе, щоб ми до ранку були вже на місці.
Та й відразу вибігла з хати, наче молодиця. За якусь хвилину привела віслюка. Потім принесла мішки й повела чоловіка до підземної комори. А там чого тільки нема! Всілякий одяг дорогий — чоловічий і жіночий, їжа та пиття, яке лише загадати… Гроші золоті й срібні, дорогоцінне каміння різних кольорів…
Баба каже:
— Дорогий мій чоловіче, все це твоє й моє. Пакуй у мішки, що в них тільки влізе, повеземо до твоєї хати.
Насипали золота, срібла, діамантів, напакували дорогого одягу, а зверху поклали їжу і напої. Мішки звалили на візок, що напоготові стояв біля хати. Впряг чоловік віслюка, і рушили в дорогу.
Їхали цілу ніч, дрімаючи на возі. Коли розвиднялося, вже були на краю лісу.
Баба говорить:
— Не поспішай, спочиньмо тут на травичці зеленій.
Чоловік спинив віслюка; позлізали вони з возика, розв’язали мішки й почали пригощатися. Силує баба чоловіка:
– Їж, дорогий мій, їж! — і вибирає йому найсмачніше.
Але чоловікові тепер не до їжі і не до пиття. Усе думає, як би позбутися такої біди!
А баба наїлася, випила пляшку міцного вина, випила другу, сп’яніла і заснула.
Чоловікові не треба нічого більше. Поплював у руки, взяв сокиру та так гупнув обухом по бабиному залізному носі, що той переломився. Баба закричала несамовитим голосом, а далі простерлася долілиць, разів двічі тріпнулася й померла. Але коли чоловік вдарив по її носі, той так загудів, що почули в пеклі.
— Го-го! — закричав чорт. — Моїй мамі хтось ніс переломив… До нього! Треба схопити!
І зразу вискочив із пекла.
А чоловік, гадаєте, сидів на місці? Не чекав ні хвилини. Скочив на воза й ломакою гатить віслюка. Осел-неборака не зрозумів, у чому річ, і перелякано помчав що було сили. У возика тільки задок заплигав то в один, то в другий бік.
Уже недалеко було до села, коли чорт вискочив із лісу і знайшов свою матір з переломленим носом. Озирнувся, побачив возика і побіг за ним.
Догнав чоловіка саме в ту хвилину, коли той вже повертав до себе у двір.
— Злодій, вбивця! — вигукує чорт. — Далі тобі не жити!
— Пусти! — кричить чоловік. — Тут уже я пан!
Чорт таки тягне чоловіка, а той не дається — вчепився за стовпа.
На крик вибігли діти: кострубаті, замащені, у дранті. Почали галасувати:
— Ой, батько привів нам чорта! Обдеремо його й зі шкури пошиємо черевики!
— Будемо мати й м’ясо!
— А з чортових рогів будуть нам дудки!
Чорт перелякався і почав просити чоловіка:
— Пусти мене, ніколи не буду більше тобі шкодити.
А чоловік каже:
— Не пущу, бо мої діти будуть голодні.
Та чорт таки вирвався. Озирнувся вже аж коло лісу. Вхопив свою матір і скочив просто в пекло.
А чоловік завів у двір віслюка із возиком і від того дня так забагатів, що не було такого багача в цілій окрузі.
Звідки взявся хромий чорт
Кажуть, що є один чорт хромий. А чому? Бо з вояком силу міряв.
Служив у царя вояк. Як відслужив дванадцять років, прийшов за платнею.
— Яку тобі платню дати? — звідує цар. — Дав би тобі грошей — можуть тебе розбійники вбити за ті гроші, дав би тобі документ з моїм підписом, аби тебе всюди на нічліг прийняли і нагодували, — але не повірять, що ти можеш мати такий документ, і запруть тебе в темницю. Чи сяк, чи так — користі не будеш мати. А є у мене замок, та чорт у ньому порядкує. Коли б ти вигнав звідти чорта, я той замок передав би тобі і доньку свою дав би за тебе.