Верби, луки. Якась база відпочинку. За нею — човнова станція. Широке гирло. Стривай, та оце ж і є гирло знаменитого Чорторию! Аж гульк — посеред гирла човник — один однісінький, симпатичний такий човник! А в ньому — рибалонька. У захисній армійській куртці.
Я зупинився, щоб гукнути: агов, де тут Микола Сом рибку ловить? Який Микола Сом? А той, що його всі рибалки знають. Принаймні мусять знати, адже Сом — рибалка № 1 міста Києва! Колись навіть при Спілці письменників України очолював секцію (була тоді така!) риболовів, і самі класики — тоді ще живі — української літератури, в тому числі й Михайло Стельмах, консультувалися в нього, прислухаючись до Миколиних порад, бо вони — класики літератури, а Микола — класик риболовлі!
Це ж йому, класику української літератури і своєму старшому побратимові по рибальських зорях, незабутньому Михайлові Стельмаху присвятив він такі поетично-зворушливі рядки (а разом з тим, це й ода рибальству):
Тільки хотів було гукнути, аж раптом у свіжому ранковому повітрі з того човника веселе і бадьоро-дзвінке:
— Го-го, Лукич! Б’ю чолом! Це я — Микола Сом! Чекай, зараз за тобою припливу і на Чорторий тебе заберу!..
Ось тут вже й підоспів час з усією відповідальністю запитати вас: чи знаєте ви, що таке Чорторий і що таке… чорторий?
О, ви не знаєте, що таке Чорторий і чорторий — з великої і з малої літери.
То — знайте.
Колоритним слівцем чорторий (з малої букви) в Україні зветься великий вир, глибока яма, у якій утворюється вир. Також глибокий рів, яр, провалля, де й чортяка ногу зломить. А втім, є ще одне значення: натовп людей, скупчення тварин, що збуджено, неспокійно рухається в різні боки. Так званий людський чорторий.
Але у нас мова піде про природний. Про отой (перше значення), що про нього в Павла Загребельного є: «Сома не було. Він десь, певно, мчав на всю свою сомину швидкість до найглибших чорториїв, до найтемніших вод». (Чорторий завжди чорний і завжди крутить воду, пінячись і гуркочучи). Одне слово, чорторий риє. Тож давні наші предки, мастаки на імена та влучні прізвиська і нарекли його так колоритно і симпатично: чорторий.
А ось Чорторий із заголовної букви — це притока у заплаві Дніпра (колись вона була заболоченою і мала багато озер). Починається він нижче гирла Десни (довжина — близько 14 кілометрів) і впадає в Дніпро в межах Києва — перед Дарницьким мостом. Нижня частина Чортория, починаючи від метромосту, нині зветься Русанівською набережною. В минулому течія Дніпра нижче гирла Десни ділилася на два рукави: лівий — це, власне, і є Чорторий, і правий — Старик.
В літописах згадується у XІІ столітті, під 1103 роком, коли відбувся Долобський з’їзд князів Київської Русі.[5]
А влітку 1181 року половці (а вони у ті роки, як і раніше чи пізніше, часто пустошили руське порубіжжя, особливо Київщину, Чернігівщину, Переяславщину) вирішили через Вишгород напасти на Київ… А далі я дозволю собі процитувати власну історичну повість «Життя і смерть Володимира Глібовича, князя переяславського, за яким Україна багато потужила» (в журналі «Дніпро» твір друкувався під назвою «Приходь учора»): «Але дійшли тільки до Чортория, де Русь і потоптала, а кого й потопила. Січа була запальна і люта, і та і та сторони стояли на смерть, проте половці першими не витримали натиску русичів, накивали п’ятами. А давно відомо: хто тікає, того й добивають. Русичі стільки посікли кочовиків, що вони, порубані, плавом пливли Чорториєм і вода в ньому була червоною…»
5