«Що я роблю?.. Танцюю» — каже чорт, — сьогодні важний задамо бенкет, і музика таки наша пекельна буде, а вже які відьми із Київа назлітатають ся, на віки гарні! Приходьте, добродію, до нас, побачите як я буду танцювати гопака і гоцака!»
«Пішов би, — відказує запорожець, так нікому ж мене провести, старий вже з біса став...»
«Я ж вас проведу, — каже чорт, — разом і підемо».
«Добре! — каже запорожець, — побачимо, як там у вас, у чортів, люди бенкетують».
— Виголивсь запорожець, одяг червоний жупан із вельотами, що пообшивані брузументами, обувсь у чоботи сапянці, підперезав ся шалевим поясом, причепив шаблюку, і вусів не забув навапсити, та взявши чорта за хвіст, і пішов у корчму. Як зблизились ік корчмі, приглянув ся запорожець — аж перед ним не чорт уже, а парубок у чорному кобеняку, підперезаний червоним поясом, у смушевій шапці; і вже тримав його не за хвіст, а за кобеняк.
Увійшов запорожець у корчму, дивить ся — народу повнісінько як у церкві; по всіх ліхтарях позасвічувані свічки: дарма, що шабашкові, а палають неначе воскові в ставниках. Тільки вгледів орендар запорожця, зараз і підскочив до його з фляшкою.
«Мозе пан добродзій, — каже, — позволі килішек ґданської вудки?»
«Всип, — каже запорожець, — побачимо, що там за ґданська!»
— Випив запорожець — аж зацмокав: така кріпка та смачна.
«Мозе сце, — каже орендар, — пан добродзій позволі килішек?»
— Випив запорожець і другу, якось йому повеселійшало, неначе помолодшав. А тут як ушкварять музики джинжируху! — тай гарно ж грали, матери їх лихо: скрипка так і виспівує, бубони і гудуть гуркотять, цимбали мов дзвоники дзвонять. Як почув старий так аж жижки в його затрусились, самі ноги затупотіли. Зараз і почали танцювати. Дівчата такі гарні, одна в одну. Пішов у танець і той чорт, що привів запорожця. Знатно танцює, гаспидів син! Не вдержавсь і старий, ну, й собі по запорожськи і викрутасом, і вихилясом, цокотить підківками, вистрибує, ноги вище голови піддирає. Парубоцтво й дівчата кругом обступили, дивують ся, на чорта вже не дивлять ся. Танцював старий, поки в його духу не захопило. А тут де не взявсь орендар із фляшкою і знов до його.
«Мозе пан добродзій позволі килішек вудки?»
— А запорожцю того тільки й треба; випив, трошки віддихав і знов пішов із чортом козачка. Як натанцювались, повів чорт старого по других покоях. Увійшли в один, усе парубки та дівчата, сидять собі парками: розмовляють і чоломкають ся. Увійшли у другий, аж там грають у карти: на столі грошей, мідні й срібні, а кругом стола людий-людий: були між ними і з сивими чубами... Не счув ся запорожець як і сам став грати. Здали карти раз, в друге — вже й таляра програв! Що за біс! думає собі, — у одного чоловіка усе тузи. Коли зирк, аж він виймає з кишені карти. Запорожець черк його по пиці, а той старого за груди.
«Е, ні, — гримнув запорожець, — постривай, роби що небудь одно, коли шахруєш, так і шахруй, а я почав тебе бити, так і буду товкти!» — Та і в друге йому затопив.
— Той ґвалту; відкіля ні взявсь орендар, до запорожця, як крикне:
«3а сцо ви бєте моїх гостий?... Ми вас прозенемо з компанії!..»
«Мовчи, чорте, — гримнув запорожець, — зась тобі до людий, знай своє пекло!..»
«Який я цорт, — відказує орендар, — я чесний єврей!»
«Брешеш, — каже запорожець, — от як стягну з тебе жидівські галанці, тай відотну тобі хвіст, щоб знав як приймати шахраїв до гурту!...»
— А чорт, що привів запорожця, смик орендаря за шляфрок.
«Хто сахрує, хто?» — загугнів орендар; неначе й не знає хто.
«Ась хто», — гримнув запорожець, та знов черк по пиці шахрая.
— А орендар до його:
«Як ти осміливсь ошукувати пана добродзія. — Далі каже другим: — 3абирайте, панове, його гросі і зеніть з карчми!.. Я приймаю тільки цесних людий!»
— Духом розхапали гроші, женуть шахрая в потилицю, а жид до запорожця з фляшкою.
«Мозе пан добродзій позволі килішек вудки?»
— Частує запорожця, а тут прибігли дві дівчини, такі гарні, певно відьми: білі, повні, щоки горять, очи як зірочки ясніють; втомились танцюючи, так повні груди так і піднімають ся до гори. Вхопили старого під руки тай повели.
«Потанцюйте ще, добродію, — просять, — люди кажуть, що мабуть чорти у вас сидять у чоботях».
«А може й сидять, — каже запорожець, — бо чорт мене о6ував».
— Знов пішов гайдука садити, так за відьом і держить ся: на силу вже чорт вивів його з корчми Сказано: запорожська натура і байдуже йому: з яким би не гуляти!.. Повів чорт запорожця до дому; на силу диба неборак: дуже таки втомив ся, обома руками держить ся за хвіст, аж стогне сердешний чорт. Як дійшов старий до своєї господи, попрощав ся з чортом, тай став стукати у двері. Відчинила бабуся, світить, а запорожець до неї, ну її обіймати та до серця тулити, а баба від його, трохи каганця не впустила.