Тоді постановила жінка пімститись на папузі, а рівночасно відвернути від себе підозріня. Коли одного разу муж виїхав на цілий день, вона веліла одній своїй невільниці обертати під кліткою жорна, а другій кропити водою на подобу дощу з верху клітки, третій пересувати перед папугою зеркало, в ліво і право при блеску свічок.
Коли на слідуючий день вернув муж і питав ся папуги, що діялось підчас його неприсутности, сказала папуга: «Мій любий пане! — громи, дощ, та блискавиці так мені цілу ніч докучали, що ледвим могла видержати». Муж, котрий знав, що минулої ночи не було жадної бурі, повірив, що папуга ніколи правди не говорить. Розсердивсь отже і убив папугу. Доперва пізнійше дізнався муж від сусідів, що правду говорила папуга про його жінку і тому дуже жалував, що убив папугу...
Коли грецький князь скінчив оповідане про папугу, сказав:
— Так і ти намовляєш мене проти лікаря Дубана, котрий тобі нічо не винен, однак я не послухаю тебе, щобим опісля не жалував, як сей муж, що забив папугу.
— Ваше Величество, смерть папуги мало що значила, і знаю, що не довго жалував її пан. Однак чи ж тому, що заходить обава покараня невинного, не можна видати на нього засуду смерти? Чи ж не досить, що оскаржують його о наставанє на Ваше житє? Бо де ходить о заобезпеченє житя монарха, там звичайно підозрінє може служити правним доказом. Я однак не руководжусь ненавистю лише старанєм про ваше забезпеченє, коли ж воно не на місці, то узнаюсь сам гідним кари. Що до Дубана, то нехай ваше Величество бережеть ся його тому, що з певних жерел знаю, що він є шпіон, який настає на Ваше житє. Правда, він хвилево вилічив Вас, однак хто знає, чи сей лік не покажесь в невдовзі шкідливим.
Сі слова захитали первісну гадку князя. Повний страху говорив він:
— Справді везире се дуже можливе, про що говориш і що сей лікар дійсно міг прийти тут, щоби відобрати мені житє. Про се треба би роздумати...
— Найліпшим средством на се є післати сей час по лікаря Дубана і коли лиш прийде, кажи відрубати йому голову....
— Добре говориш, — відповів князь, — при чім казав прикликати лікаря. — Знаєш, — спитав князь, зрівши його, — пощо я закликав тебе?
— Ні, ваше Величество, однак прошу обявити мені свою волю.
— Казав я прикликати тебе тут, щоб позбути ся тебе.... відрубати тобі голову...
— Що ж завинив я, ваше Величество і чим заслужив на смерть? — питав наляканий лікар.
— Тим — відповів князь, — що в послідній хвилі дізнав ся я, що ти є зрадником і настаєш на моє житє.
Тоді зачав благати його лікар, щоб мав над ним милосердє, однак на дармо. А коли вже ані його просьби ані просьби дворян, котрі просили за ним, не помогли, коли вже кат з добутим мечем стояв над ним, звернув ся лікар ще раз до князя та просив його, щоб перед смертію позволив йому попращатись з ріднею, та роздати знакомим свої книги, між тим одну дуже важну книгу хотів би подарувати також князеви.
— А чому ж та книга така цінна? — спитав князь.
— Тому, ваше Величество, що в книзі тій є чимало цікавих річий, а наіцікавійшою се, що коли вже мені відрубають голову, тоді, коли ваше Величество схочете отворити сю книгу і на шестій карті третий вірш з гори прочитати, тоді голова моя буде відповідати на всі завдані вами питаня...
Зацікавлений сим князь відложив сю смерть до слідуючого дня. Слідуючого дня окружений товпою цікавих, прийшов Дубан і приніс велику книгу, котру подав князеви, просячи ще раз о помилуване. Однак даремні були його просьби. На даний знак голова його упала під мечем ката.
Коли упала голова лікаря у велику миску, отворила очи і так промовила: «Розложіть, князю, мою книгу!» — Король отворив книгу, і щоб легче розділювати клеючі ся картки, прикладав палець до уст, щоб змочити його слиною. І так довго перевертав картки сеї книги, мачаючи палець в слині, аж почала ділати отруя, якою напоєні були картки книги.
Коли постерегла голова Дубана, що князь незабаром умре, сказала: «От тобі, жерстокий нагорода за твою невдячність, за се, що повірив негідним донощикам! Смерть твоя була волею Всемогучого, котрий скорше чи пізнійше карає несправедливих володарів, так як чесних нагороджує!»
Ледви уста Дубана скінчили сі слова, легковірний князь упав на землю без житя.
Примітки
(Примітки додані до даної Інтернет-публікації 2018 року).
Ця збірка видана 1915 року у місті Вінніпезі (провінція Манітоба, Канада, де майже півтора сторіччя мешкає велика українська громада), видавництвом української діаспори «Руська Книгарня». До збірки увійшли чотири твори різних авторів і різних жанрів: історична притча Льва Толстого, фольклорна оповідка Олекси Стороженка, балада Бориса Грінченка та арабсько-персидська казка з епосу «Тисяча і одна ніч». Твори поєднує наявність цікавих і повчальних фабул.