***
А в передній самій лаві
Страх моторні і цікаві
Дівка Хима й жіночки.
І про Леся, що він злючий
І рудий і поганючий,
Їх лепечуть язики.
***
Хима, дівка соромлива,
Додає й свого ще дива:
«Кажуть, кров людськую пє!..
Бо як їсти сяде тільки, —
Джура крови — не горілки
Повний кухоль подає».
***
— «От собака! От катюга!» —
Верещить одна і друга...
Аж ураз гукають: «Цить!»
Вся жінота поніміла!
Бий тебе небесна сила! —
На помості Лесь стоїть.
***
Стан високий, вус козацький,
Чорні брови і юнацький
Погляд сміливий, палкий:
Так тим поглядом проймає
Мов у душу зазирає,
Мов звеліти хоче їй.
***
От як люди набрехали!...
А пан возьний взяв шпарґали
Та й почав читати з їх,
Що сей Лесь є гайдамака,
Престрашенний розбишака,
Наробив гріхів тяжких:
***
Розбивав панів добреньких,
Убивав ксьондзів святеньких,
Забирав жінок, дівчат.
І за сеє по статуту
Тую «голову зопсуту»
Відрубати має кат.
***
«Раз на світ родила мати, —
Тільки раз і помирати! —
Лесь як гримне у той час: —
Прощавайте, громадяне!..
Ну, катюго! сили стане,
Щоб утяти шию враз?»
***
Нахилив ся до колоди,
Кат сокиру в гору зводе...
Щось тоді як закричить!
Оттакого ще вам дива:
Хима, дівка соромлива,
На помості вже стоїть.
***
«Пострівай, катюго клятий!...
За дружину Леся взяти
Хочу я... його пустить!»....
Вся громада заніміла
З дива Химиного діла,
Кат не знає що робить.
***
Але возьний ані гадки:
Артикули зна й порядки
І рече судовий пан:
«Коли дівчина уцтива
Взять забійцю, милостива,
У малженський схоче стан, —
***
То і право, і статути
Нам велять те слово вчути
І декрет такий вчинить:
Зараз їх обох узяти,
Швидше в церкві повінчати
Та й на волю відпустить».
***
Кат сердитий зажурив ся,
Люд. зрадівши, звеселив ся,
Хима рада, аж скака!
Лесь поглянув на дівчину —
Запалясь... «А скинь хустину;
Гляну — дівчина яка».
***
Хустка впала. Та й негарна!...
І руда, і нечупарна.
Ще й кирпатий ніс чудний...
«Як такую взять почвару, —
Краще вже приймати кару...
Кате! геп, рубай мерщій!»
***
Гуп сокира на колоду!...
Крик озвавсь серед народу...
Покотилась голова...
Кат радіє, звеселившись,
Люд похнюпивсь, зажурившись,
Хима пада й зомліва.
***
Ой за Луцьком, містом славним,
Та й звичаєм стародавним
Поховали козака:
Там долина — гей широка,
Там могила — гей висока,
Гей висока і стрімка!
***
Вітер віє по долині,
Розхиляє лист калини,
Що у Леся в головах;
І сіда орел крилатий
На могилі спочивати.
Налітавшись по степах.
***
Сяє з неба сонце ясно,
І цвите калина красно,
А красу козак любив!...
Добре там йому лежати:
Все прибралось в пишні шати,
Соловейків чути спів...
Історія про грецького князя і чудесного лікаря Дубана
(З тисяча і одної ночи)
Над одним перським князівством в державі перській панував князь, що походив з грецького роду. Він був заражений проказою. Лікарі, що його лічили, вже не мали ніяких средств, котрими могли б його вилічити. Якраз тоді случайно навинув ся лікар іменем Дубан.
Лікар Дубан учив ся лічити з книжок грецьких, перських, арабських, латинських, сирійських, турецьких і гебрайських. Він був незвичайно проворний і розумів ся знаменито на всяких зелах та корінях, тому і приготовляв такі навіть лікарства, яких не було у тих книжках, Коли довідав ся про недугу великого князя і що ніякий лікар не може його вилічити, убрав ся як міг найліпше, та виєднав собі у князя послухане.
— Великий князю! — промовив лікар — я чув, що ніякий до тепер лікар не може ваше Величество вилічити з прокази, то я, наколи ваше Величество не погордить моїми лікарствами, обовязую ся сам вилічити!
Коли великий князь се почув, відповів лікареви так:
— Коли ти є так певним, що мене вилічиш з прокази, обіцяю тебе і твоїх наслідників збогатити, а крім того будеш моїм найблизшим повірником — але уважай, що не смієш мені давати пити ані прикладати ніяких лікарств!
— Можу і так вилічити ваше Величество, — відповів лікар, — і докажу се при помочи Бога, а завтра пічну лічити!
Лікар Дубан пішов сейчас домів і зробив пилаток (пилаток значить — гра, при котрій через перстень перекидуєсь галку, а також так зовесь сама гра), в нутрі від рукояти вигнутий і наповнив його зелами, які уважав взяти, щоби вилічити прокаженого князя. Також приготовив деревляну галку і з тим всім другого дня пішов до князя, упав перед ним на коліна, після східного звичаю, і поцілував землю на знак покори та підданства. Потім встав і прикладаючи ліву руку до грудий, поклонив ся великому князеви тай так говорить:
— Великий князю! в конечною річию, щоби ваша Високість сіли на коня і поіхали на площу де грають в пилаток.
Князь послухав ради лікаря, коли князь станув на місці гри, лікар прийшов до нього і дав йому деревляну кулю, котру приготовив.
— Ваше Величество, — каже лікар — забавляйте ся тою грою, кидайте тою кулею доти, поки руки і тіло вашого Величества не спотять ся. Коли лікарство, яке в нутрі сеї кулі я замкнув, розігрієсь від руки вашоі Високости, тоді доперва пічне ділати воно на цілім тілі. А як ваша Високість втомить ся, тоді треба покинути гру, бо у тій хвилі лікарство поможе. Тоді зараз треба вернути до палати, піти до парні, натирати і вмивати добре своє тіло — а опісля покласти ся спати. Другого дня ваша Високість почують ся зовсім здорові.
Великий князь взяв пилку, їздив на кони, кидав та ловив деревляну кулю через перстень (обруч) а дворяни помагали йому у тій грі, та віддавали йому кулю, коли він хибив. Така гра тревала досить довго, так, що руки і ціле його тіло покрило ся потом. Таким чином розігріте лікарство почало на проказу ділати. Тоді князь заперестав гру, вернув у палату, прийшов до парні та вчинив все те, що лікар наказав. На другий день князь вставши, здивував ся, серце його наповнилось радістю, бо проказа уступила, а тіло стало вже таке, як би прокази ніколи перед тим не було. Князь вбрав ся і пішов до кімнати, де принимав на послуханю своїх підданих. Тут зійшли ся також і дворяни великого князя, що хотіли з цікавости довідати ся, чи новому лікареви удаєсь ліченє? Коли побачили, що їх князь зовсім здоров, усі сердечно утішились.