Закінчився другий акт. Імператор неквапом піднявся з місця, і я перехопив нетерплячий погляд, який він кинув на Кулябко. Та що ж тут у вас в біса коїться?!
Кулябко жестом підкликав Багрова до себе. Ще кілька тихих фраз, різкий жест підполковника.
«Їдіть до дому!» – принаймні, я трактував це так. Невже друга персона сьогодні взяла вихідний, чим неабияк роздратувала Кулябко? Багров попрямував до виходу, і поки він йшов, спина його випрямлялася, а крок ставав все більш впевнений. Ні, дідько її забирай, не взяла!
«Зараз», – прошепотів мені у вухо Посередник, ніби без нього я б не зрозумів!
Кулябко з кимось розмовляв, а Багров раптом різко розвернувся і майже бігом повертався до зали. Я рвонув йому напереріз. Він прямував до сцени, де стояв прем'єр, розмовляючи з поважними панами. Зовсім поряд стояв імператор. За кілька кроків до них, Багров рвучко опустив руку в кишеню. Я відкинув всякі умовності і припустив що є духу, нечемно розштовхуючи оточуючих. І зрозумів, що не встигаю.
Браунінг, що позавчора дивився мені в груди, цього разу був наставлений на прем'єр-міністра. Той не ворушився. Рука вбивці не тремтіла. Я стрибнув.
Все сталося одночасно: його постріл, мій стрибок і ледь помітний крок вбік Столипіна.
Ми з Багровим покотилися по підлозі.
– Я ж казав тобі не втручатися! – зашипів Багров, намагаючись скинути мене.
– Та пішов ти! – нічого більш розумного мені в голову не прийшло.
Але прем'єр, на диво, лишався на ногах.
«А я казав, що історія нелінійна», – прошепотів Посередник.
Дякую! Саме цієї інформації, і от саме зараз мені так не вистачало!
– Я все ж таки вбив його, – сказав Багров, вивільняючись. Його друга персона виявилася напрочуд сильною.
Але Столипін продовжував стояти. Я завадив вбивці зробити влучний постріл, і куля влучила в орден на грудях прем'єра. Радіти? Мабуть, не варто. Він стікає кров'ю. Пуля зрикошетила і увійшла в правий бік грудей. Його поранено, і сильно.
А Багров тим часом спокійно прямував до виходу.
– Тримайте його! – роздався чийсь істеричний вигук.
Натовп ринув за терористом.
«Вбитий при спробі втечі», – промайнуло у мене в голові, коли якийсь високий жандармський чин замахнувся на нього шаблею. Але тут інший охоронник збив Багрова з ніг і буквально перекинув його через бар'єр у оркестрову яму.
Я стояв і дивився, як прем'єр-міністр повільно розстібає сюртук, під яким був зовсім скривавлений жилет. І яким розчарованим поглядом дивиться на затриманого Багрова підполковник Кулябко. А потім я підняв очі на самодержця і, витримавши секундну паузу, сказав Посереднику, що просто повинен був зараз стояти за моїм лівим плечем:
– Я готовий назвати головного замовника замаху на прем'єр-міністра.
– Впевнені, пане Холмс?
– Так. Це його імператорська величність Микола Другий.
Десь і колись
Ми знову десь і колись. Сірий туман оточує нас з усіх боків. Мені важко дихати. Ні, я знову не можу зробити навіть подиху.
– Отже, пане Холмс, ви готові поділитися зі мною висновками? – Посередник, не кваплячись, розпалює люльку.
– Так, – кажу я, дивлячись куди завгодно, але не йому в очі. – З якої з трьох справ ви бажаєте почати?
– З трьох? Невже?
– От тільки не треба! Не треба прикидатися здивованим! У вас це погано виходить.
– То давайте почнемо з основної, – пропонує Посередник, простягаючи мені люльку, і все також, не кваплячись, починає розкурювати сигару.
– Отже, почнемо із справи прем'єр-міністра, – кажу я, беручи з його рук люльку і роблячи першу затяжку. Я не можу нормально дихати, але можу палити. Цікаво! – Очевидно, що головний замовник замаху – його величність Микола Другий.
– Ви готові довести це, пане Холмс? – Посередник не дивиться на мене, але я відчуваю напругу в його словах.
– Так. До речі, прем'єр-міністр вижив в нової версії історії?
– Ні. Він помер за чотири дні після замаху.
– Мені шкода. Сподіваюся, його вбивця цього разу надасть свідчення.
– Це навряд чи, пане Холмс...
– Кирило! Мене звуть Кирило.
– Кирило... – Посередник піднімає очі на мене. – Він лише казав, що хотів зробити, дещо екстравагантне, і не міг вчинити інакше.
– Прикро. Мені він казав теж саме. Але це казала та його особистість, яка була належала божевільному терористу.
– А що, була ще інша?
– Звичайно! – Я затягнувся люлькою. – І завданням підполковника Кулябко як раз і було витягнути на світ божий того шаленого терориста. І надати йому можливість зробити влучний постріл.