– Докази? – швидко спитав Посередник.
Я знизав плечима.
– Подумайте самі, Посереднику. Який в цьому сенс був для самого Кулябко?
– Може він ідіот? – припустив Посередник.
– Ви серйозно? А керівник київської секретної служби – ну той, що махав шашкою у театрі, намагаючись зарубати Багрова, він теж ідіот? А розпач, з яким самодержець дивився на пораненого, але живого Столипіна, і на пом'ятого, але, от же ж дідько, живого Багрова – то теж від ідіотизму?
– Тобто, – підсумував Посередник, – у вас немає нічого, окрім припущень, пане Холмс.
– Хто дав йому пістолет? – почав заводитися я. – Хто дав йому набої до того браунінга перед тим, як відправити до театру? Чому Кулябко провів його у театр вдруге, хоча жандарми намагалися його не пустити?
– А навіщо він його відіслав з театру? – швидко спитав Посередник.
– Щоб розхитати, – пояснив я. – Якби я не трапився йому на дорозі, там був би інший, підсадний, агент, що точно так же виконав би роль Миколи Яковича. Але так сталося, що я перший з ним заговорив. Багров, той, який перший, боягуз, він все ніяк не міг наважитися на фатальний постріл. А той жест Кулябко, що я трактував, як «йди звідси», насправді означав «роби вже свою справу».
– А імператор?
Я знизав плечима.
– Я не знаю, чим саме прем'єр-міністр так дошкуляв самодержцю, але очевидно, що це так. Судячи з його поведінки у театрі, Микола Другий був повністю в курсі спец-операції по усуненню Столипіна. Він постійно обмінювався поглядами з Кулябко...
– Обмінювався поглядами! – сплеснув долонями Посердник. – І як це можна пришити до справи?
– І він зовсім не злякався, – продовжив я. – В десяти кроках від нього терорист стріляє у його сановника, а самодержець навіть бровами не ворухнув. Думаєте, це від великої сміливості? Багрова повісять, а жандармських чинів – виправдають. От побачите.
Посередник надовго задумався, потім нарешті сказав:
– Добре, пане Холмс. Думаю, такі аргументи задовольнять мого клієнта. Ви впоралися. Моя черга виконати свою частину угоди.
Київ 2018-й рік
Я думав, що вже звик до витівок Посередника, але чомусь кожного разу не можу стримати безглуздого вигуку «Де ми?» Як, власне, і зараз.
– Де ми?
– На кладовищі, – посміхнувся Посередник.
Я подивився навкруги: дійсно, тиха алея кладовища. І судячи по написам на пам'ятниках, ми вже у моєму часі. Я поплескав себе по грудях і з насолодою зробив перший нормальний подих. У моїй руці все також була затиснута люлька. Я роздратовано сунув її в кишеню. Посередник скривився.
– То ми йдемо до моєї могили? І що будемо робити? Сеанс оживлення трупа?
Посередник скривився знову.
– У вас немає могили, Кирило. Вас оголошено зниклим без вісті. Ми йдемо до вашого кенотафу[1].
– Дурня якась! – пробурмотів я.
Посередник знизав плечима:
– Ви казали про три справи. З першою ми закінчили. Які інші два розслідування ви проводили, не поділитеся?
– Охоче, – розізлився я. – Почну одразу з висновків, якщо не заперечуєте. Я не вмирав. Не ламав шиї, і мені не прострілювали голову. І неважливо, в якому порядку. Я не знаю, як ви це зробили, щоб я опинився в тому місці, де не міг дихати, і де ми познайомилися, але ви пошили мене в дурні!
– Хибний висновок, – Посередник продовжував йти поряд, не дивлячись на мене. – Є багато речей, впливати на які я не можу.
– Але є і такі, на які можете, – кивнув я. – Дякую, що підтвердили.
Він зрозумів, що сказав зайве, і спохмурнів.
– Добре, – продовжив я. – Хай мені таки прострелили голову, але чи не допомогли ви, часом, в цьому тим бугаям? Бо ж на диво влучний постріл вийшов! Для такої великої відстані. І я так вчасно затримався на кілька секунд перш ніж стрибнути через паркан. Інакше, я б встиг. Агов, Посереднику, я встиг би?!
– Мені конче був потрібен детектив, – тихо і якось невпевнено сказав Посередник.
Що це? Він виправдовується?
– То я правий?! – мене аж струснуло від злості. – Ви! Ви зробили таке зі мною тому що вам конче закортіло погратися у Шерлока Холмса?!
– Ні, Кирило! – він зупинився і твердо поглянув мені в очі, – це вам закортіло погратися у Шерлока Холмса! – Посередник перейшов у наступ: – Це ви втрутилися в справи наркоділків, і геть їх розстроїли. Справи, я мав на увазі, не ділків... Ваш друг вас попереджав, але ви були настільки...
– Дурним? – я теж зупинився, дивлячись на нього зверху вниз і ледь утримуючись, щоб не вхопити за комір і не струснути, як шкідливого кошака.