– Скоріше – захопленим. А я... я просто скористався нагодою.
– Ви скористалися мною!
– Так, – схоже, йому набридло сперечатися. – Ми прийшли. Дивіться туди, – він махнув рукою на свіжий ряд могил. – Ось, що я хотів вам показати.
Я дивився. Ми стояли за деревами, і могли все добре бачити, а нас не бачив ніхто. Біля одного надгробка стояв Сашко.
Київ 2018-й рік
– Власне, – сказав Посередник, – я хотів вам зробити одну пропозицію, але ви так розгнівалися, пане Холмс...
Я махнув рукою, щоб він стулив пельку. Мені було зараз не до нього.
Тобто... як це... Чому?
– Тому що він почувається винним, – м'яко сказав Посередник. – Він старший за вас, він був солдатом, але кожного разу поступався вашим... хм... божевільним ідеям, допомагав у ваших витівках, відпустив вас самого того вечора, і ось до чого це призвело.
– До цього призвели ви, – обурився я. – А зовсім не мої, як ви кажете, божевільні витівки. Я можу бути вільним і... живим?
– Впевнені, що вам цього хочеться?
– Глузуєте?! Ми ж домовлялися! Я вирішив вашу справу. Тож із власним другом якось сам порозуміюся.
– Ви не вислухали мою пропозицію.
– Добре, – я привалився спиною до дерева, не зводячи погляду з Сашка. – До речі, це він встановив кенотаф? Скільки часу пройшло тут, поки я бігав і розкривав для вас вбивство сторічної давнини?
– Він. Рік. Отже...
– Отже, – перервав я Посередника, – я повертаюся до звичного життя.
– Це не те, чого ви бажаєте.
Я вже відкрив рота, щоб цього разу послати його досить грубо, але чомусь так і закрив, не сказавши ані слова.
– Подумайте, Кирило, – м'яко вів далі Посередник. – Як я вже казав, мені конче потрібен гарний детектив. Уявіть тільки, скільки справ я можу для вас знайти. Як розкриється ваш блискучий талант у цих справах, і скільки насолоди ви отримаєте від цієї розумової гри. Хіба це не цікавіше, ніж, – він кивнув у бік мого друга, – це?
Я зітхнув.
– Історія нелінійна, так?
– Що? – здається мені все ж вдалося збити з нього пиху.
– Ви все повторювали мені, Посереднику, що історія нелінійна, і я подумав... Чисто теоретично... Вашій нелінійній історії потрібні не тільки реальні люди. Їй також потрібні і літературні герої... – я повернувся до нього.
Посередник навіть дихати перестав. Дивився на мене дуже уважно.
– І ось, одного разу, – продовжив я, – в цій нелінійній історії сер Артур Конан Дойль напише свої оповідання про детектива, який блискуче розслідує справи, ніколи не їсть під час розслідувань і, – я подивився на Сашка, котрий саме щось сердито виговорював моєму кентотафу, – має друга, який завжди підтримує його божевільні ідеї, хоч іноді і сердиться за них... І тоді коло вашої нелінійної історії – замкнеться.
Посередник кивнув, погоджуючись.
– Це була третя справа, над якою ви думали?
– Хто замовив вам Шерлока Холмса, Посереднику? Хто ваш справжній клієнт?
– Ви все дізнаєтеся, якщо пристанете на мою пропозицію.
– А якщо ні? – я знову подивився у бік Сашка.
– Мені буде дуже шкода, – просто відповів Посередник. – Бо ви мені до вподоби, Кирило, і дуже підходите. До речі, якщо хочете, – він також подивився на Сашка, – можете взяти його з собою. Мені однаково, де Холмс розшукає свого Ватсона.
– Прострелите йому голову, чи скините зі схилу?
– Ну що ви, ні! Звісно ж – ні! Є... інші методи, – він невизначено махнув рукою.
Я дістав з кишені люльку, покрутив її в руках.
– Я можу подумати?
– Так. У вас є три хвилини.
Я нарешті відліпився від дерева і зробив ще кілька кроків до свого кенотафу і Сашка, який вже збирався йти. Звісно ж, він мене не помічав.
– Що ж ти накоїв, пацан, що ж ти накоїв... – сердито сказав він, і мене скрутив напад такого сорому і такої огиди до себе, що я ледь встояв на ногах. – Як би ж ти міг... Ще один божевільний вчинок, пацан! Просто – будь живим... – прошепотів він, повертаючись, щоб йти геть.
– Дві хвилини, – сказав Посередник за моїм лівим плечем. – Всі – самі заплутані і самі цікаві – історії цього світу будуть ваші, Кирило! Тільки дайте згоду.
Я стояв, несила поворухнутися, дивлячись в спину другові, що невблаганно йшов від мене.
– Одна хвилина!
І тоді я зробив свій вибір.
КРОК ДРУГИЙ. ВИМУШЕНИЙ. Зірвана башта.
Пролог. А люльку ту…
– Ти довго плануєш стовбичити в мене за спиною, – роздратовано спитав Сашко. – Не знаю, звідки ти взявся, чи це ти, чи твій нахабний привид, але я вже дуже хочу тобі врізати, пацан!