– Ти мене бачиш? – здивувався я.
– І тебе, і цього... круглого. Авжеж бачу, я ж не сліпий!
Посередник застиг біля мене з роззявленим ротом. А кладовище поволі огортав сірий туман десь і колись. Я занервував.
– Посереднику, ми ж домовились!
– Це не я! – Посередник дійсно виглядав спантеличеним. – Клянуся, пане Холмс...
– Що?! – Сашко, рвучко розвернувся. – Як ти назвав його, круглий?!
– Охолонь, – швидко втрутився я, – і озирнися. Ти бачиш, де ми?
– Я знаю, хто я і де я, – сердито відповів мій товариш. – А ось хто ти, і хто цей типчик, тут ще потрібно розібратися!
Типчик поспішно зробив пару кроків назад.
– Ваш Ватсон завжди такий знервований, Шерлоку?
– А от тобі я вріжу прямо зараз, – з насолодою пообіцяв Сашко. – Бачиш, я трошки не в гуморі через дурну витівку пацана, але з ним я потім розберуся, а ось ти... – тут він зрозумів, що в нього негаразди з диханням, в цьому дивному місці десь і колись, і ненадовго стулив пельку, намагаючись вирішити цю проблему, як найбільш суттєву.
– Не панікуй і просто розслабся, – ризикнув підказати я. – Тут завжди так.
– Здається, ваш друг не занадто радий вашому чудесному воскресінню, – їдко зауважив Посередник, натягуючи круглий капелюх на свою круглу голову і невдоволено виблискуючи такими ж круглими окулярами.
– Не радий? Та він просто вбити мене готовий від щастя! До речі, як ви нас сюди запроторили, аферисте?
– Кажу ж – це не я! – палко заперечив Посередник. – Ти так довго вагався, Кирило... – я схвально кивнув. Нарешті хитрий товстун називав мене власним ім'ям. – ...що це місце вирішило все за тебе.
– І за мене? – обурився Сашко, нарешті опанувавши дихання. – До чого тут я? Що за чортівня? Куди ви мене запроторили? Де кладовище, де могили?!
– Ви ще спитайте, де трупи, – огризнувся Посередник. – Пристаньте на мою пропозицію, і вам їх буде вдосталь.
– Що за пропозиція? – кисло спитав Сашко. – Та заховай ти, нарешті, ту кляту люльку! – визвірився він на мене, – бо зараз я її тобі...
– Вже сховав! – я і не помітив, що весь час кручу в руках ту саму люльку, яку дав мені Посередник. – І не слухай ти цього хитрована, – менше за все я хотів, щоб в усі мої негаразди встряв ще й Сашко. – Ти тут взагалі ні до чого.
– Стули пельку, покійничку, – відрізав він. – З тобою ще буде окрема розмова, шукач пригод, щоб тобі!
Я вирішив прислухатися до пораді. Не такою я уявляв нашу зустріч.
– Значить так, хлопці, – серйозно сказав Посередник. – Схоже, вибору у нас немає. Ні в кого. Кирило занадто довго думав, а може, справа в вас, Олександре. Тож займіться наступною справою, цього разу – обидва двоє. Інакше звідси не піде ніхто.
– Це погроза? – недобре посміхнувся Сашко.
– Включи розум, хлопчику! – розлютився Посередник. – Я такий же заручник ситуації, як і ви! То дайте вже формальну згоду, і нумо до роботи.
– Пацан, де ти викопав цього типа, – втомлено спитав Сашко. – Можна я його закопаю назад, поки ми на кладовищі... Або що там треба зробити, щоб його нарешті позбутися?
– Взятися за справу, звичайно, – знизав плечима я. – Інакше він не відчепиться.
– От халепа! – простогнав Сашко.
– Поїхали, – нетерпляче сказав Посередник.
Київ 1908 рік. Доходний дім булочника Септера
– Так, – зосереджено промовив Посередник, зупинившись перед високим чотириповерховим будинком.
Вже деякий час вони мовчки йшли по місту. Посередник попереду, Кирило і Сашко за ним. Сашко постійно озирався і витріщався на Київ початку двадцятого сторіччя, а Кирило, як більш досвідчений, простував мовчки. Його довжелезна постать, як ліхтарний стовп, височіла над вулицею.
– Тут ви будете мешкати деякий час, – Посередник кивнув на будинок. – Я орендував трикімнатну квартиру на третьому поверсі на ім'я пана Кирила.
– Навіщо – трикімнатну? – здивувався Сашко.
– Дві спальні і вітальня. Щось не так?
– Ми що, проведемо тут багато часу? – Кирило, як і завжди, вхопив саму суть.
– Це від вас залежить, панове. До вас прийде людина з поліції та надасть всі необхідні матеріали. Прохання до вас, пане Холмс, – Посередник підняв руку, попереджаючи заперечення, – не гнобіть його дуже сильно.
Кирило гнівно струснув головою.
– І не збирався!
– Авжеж, – пробурмотів Посередник.
– Я простежу за ним, – втрутився Сашко.
– Дякую, пане... Ватсон, – посміхнувся Посердник.
– Облиште ваші дурні ігри! Що це взагалі за прізвиська?!
– Ви не знаєте? – невинно спитав Посередник. – Не читали пана Конана Дойля?