– Я то читав, але до чого тут ваші постійні натяки? – Сашко скоса подивився на Кирила, який стояв з незворушним обличчям, і тільки рукою махнув. – Бачу, дехто вже погодився.
– Не сперечайся з ним, це марно, – порадив Кирило. І повернувся до Посередника: – Що це за будинок? Вулицю я, здається, впізнаю.
– Вулиця Бульварно-Кудрявська, дохідний дім булочника Септера. Я взяв на себе сміливість...
– Булочника?! – майже простогнав Сашко. – Ну що ж у вас гумор такий?! Як вас там...
– Звіть мене, як і ваш товариш, Посередником, – ввічливо нагадав той. – Якщо у вас виникли деякі алюзії...
– Та ні, чого б це?!
– ...то даремно, – Посередник, насунув капелюха поглибше на ідеально круглу макітру. – Всі збіги та співпадіння – випадкові.
Кирило нервово розсміявся. Сашко обурено подивився тепер вже на нього.
– Чого іржеш, детективе? Цей тип знущається з нас!
– Можливо, – легко погодився Кирило. – Але я вже, знаєш, звик. І мені цікаво...
«Цікаво» було безперечно зайвим зараз, бо Вартовий аж підскочив:
– Цікаво?! Ми вештаємося майже за півтора сторіччя від дому, а йому, ти бачиш, цікаво! Що ти за людина така, Холмогоров?!
– Облиш, – відмахнувся Кирило. – Якщо вже так вийшло, і ми вскочили в пригоду, спробуємо хоч задоволення отримати.
– Слушно, – кивнув Посередник. – Отже, хлопці, сьогодні до вас завітає поліцейський детектив, справи якого кепські. Місто тероризує банда грабіжників. Серед потерпілих – багато поважних громадян. Детектив на грані відчаю і звільнення одночасно, і готовий будь на що, аби отримати допомогу. Як розкриєте справу, повернемося до моєї пропозиції і нашої угоди. Це зрозуміло? Олександре, Кирило?
– Так, звичайно, – Кирило був просто вишукано іронічним, – Я вже мав з вами одну угоду, красно дякую!
– Клянуся! – палко заперечив Посередник, – Я мав і маю лише чесні наміри відносно вас, пане детектив! Але ж ви ніяк не визначитеся! – тут він гірко хитнув головою, ніби не вірячи, що таке відбувається саме з ним. – Крім того ваш приятель... – багатозначний погляд на Сашка.
– До чого тут взагалі я?! – не забарився з обуренням той.
– Ще не знаю, але обіцяю з'ясувати це найближчим часом, – Посередник сердито набурмосився, – бо я дуже не люблю – не знати.
Сашко відкрив було рота, але Кирило встиг першим:
– Хотів би я почути, чим розплатився з вами за допомогу той поліцейський детектив! Чи його розплата ще попереду?
– Дозвольте я не буду ділитися з вами всіма своїми секретами, – Посередник був сама стриманість і скромність.
– Ясно, – Кирило повернувся до Сашка: – Тож ходімо обживати нашу нову квартиру... Ватсоне?
– Ходімо... Холмсе, – в тон йому відповів Сашко.
Василь Лесицький – сищик невдаха
– Кухня нічого собі, – Сашко неспішно пройшовся туди-сюди, розглядаючи нехитрий інтер'єр. – І господиня квартири теж до речі нічого, симпатична.
– То покоївка, дурко! – відгукнувся Кирило з вітальні. – А господиня, мабуть, якась поважна дама в літах. То ж, якщо маєш намір позалицятися до неї...
– Та пішов ти! – відмахнувся Сашко. – До речі, зви мене доктором при людях. Або Олександром.
– Чого б це?
– Бо ми серйозні люди, забув? Недолугий детектив та його вірний і кмітливий помічник.
– Чого це я – недолугий?
– А що – ні?
– Знущаєшся?
– Є трішки...
В двері постукали.
– Я відчиню, – Сашко посунув до дверей. – Заходьте, пане...
До кімнати увійшов невисокий тип у картатих штанях і дещо закороткому піджаку. Свого капелюха, трохи схожого на капелюх Посередника, він тримав у руках. Чоловік був настільки тендітний, що більш скидався на підлітка.
– Вітаю вас, панове!
– Проходьте, – Кирило неохоче виліз із крісла, в якому зручно вмостився хвилину тому. – Ми попереджені про ваш візит. Я – Кирило Холм...огоров, а це мій друг і помічник – Олександр...
– Вартовий, – люб'язно додав новоспечений доктор.
– Василь Лесицький, – сказав новоприбулий. – Детектив поліцейського сискного відділення. Мені рекомендували звернутися до вас у делікатній справі.
– Сідайте, – Сашко кивнув на стілець посередині вітальні. – Ми залюбки вас вислухаємо.
Самі ж Кирило і Сашко всілися у два крісла, що були зручно розташовані біля каміну, обличчям до гостя.
– Тобто, діло таке, – трохи зам'явся Лесицький. – Власне, панове, якби я міг впоратися сам...
– То ви б до нас не звернулися, – нетерпляче фиркнув Кирило, схиляючись до поліцейського. – Кажіть вже, Василю! Що у вас: вбивство, пограбування банку, крадіжка?