– Вибач... – видушив з себе Холмогоров. Перепросити було нескладно, проте Вартовий бачив його наскрізь – винним він не почувався. – А щодо чортівні... – Кирило розсіяно почухав потилицю. – Чесно кажучи, ти не настільки здивований і обурений, як вдаєш.
– Ти не просто гімнюк, ти – ризиковий гімнюк! – сердито, але разом з цим і захоплено, промовив Сашко. – І з чого, дозволь спитати, такі висновки?
– Бо ти не був розгублений там, на кладовищі. Сердитий – так. Але не спантеличений. З цього я роблю висновок...
– Закрийся! Висновки, ти бач, він зробив... Якщо хочеш знати, я не одної хвилини не вірив, що ти помер, розумнику! Відчував, що ти викрутишся. Але щоб у такий спосіб?! – Сашко схопився за голову. – Знаєш, це занадто навіть для тебе!
– Ти вже передумав мене бити? – невинно спитався Холмогоров.
– Ще одне слово – і я передумаю знову!
– Мовчу...
Здається, мир між приятелями було поновлено, і Сашко вже набагато спокійніше поцікавився:
– То що думаєш про нагальну справу?
Кирило здивовано скинув брови:
– Ти хочеш почути якийсь аналіз до того, як ми подивимось всі матеріали?
– Ну а що робити? Сходити прогулятися? Так ти ж знову знайдеш ще якусь халепу!
– Припини нарешті! – застогнав Кирило, але Сашко був невблаганний. – Я тут, і я живий!
– От і добре. Тому – сиди тут, думай і доповідай мені про результати роздумів. Тоді є невеличкий шанс, що тижнів зо два ми може й потрапимо до дому. Звісно, якщо твій приятель Посередник знову не запроторить нас к чорту на роги розслідувати чергову невідкладну справу.
– Він може, – погодився Кирило. – І він – не мій приятель. Скоріше, роботодавець.
– Гарну роботу ти собі знайшов, поки мене поряд не було!
– Не бурчи, – майже лагідно попросив Кирило, – Ми маємо справу з організованою бандою і це точно не поодинокі виступи окремих мазуриків. Справа на вокзалі не була імпровізацією, отже, вони мали «навідників» серед досить високих чинів поліції.
– Чому так думаєш?
– Кулаковський – тайний радник міністра внутрішніх справ. Про його переміщення знали не так вже й багато людей.
– Можливо, він просто прошляпив свою валізу, коли покинув купе!
– Варіант випадковості також не можна виключати, – погодився Кирило. – Але я б поставив на навідників.
– І той і той варіант мені не подобається, – Сашко роздумливо пройшовся по вітальні.
– Так! А саме погане знаєш що? Вони не зупиняться на вуличних пограбуваннях, – Кирило теж підвівся з крісла і підійшов до вікна. – Якщо ми їх не спіймаємо, вони перейдуть до грабунку банків, магазинів і помешкань городян.
– І до таких милих твоєму серцю вбивств!
– Ти все ще сердитий на мене, – сумно констатував Кирило.
– Ще б пак, сердитий!
Відповісти Холмогоров не встиг.
– Панове! – пролунало з першого поверху. – Хлопці! Я піднімаюся до вас!
– Хто це? – Сашко здивовано глянув на Кирила. Той посміхнувся:
– А от схоже, і наша домогосподарка! Ну, пам'ятаєш, та, до якої ти збирався залицятися?
Пані Хана
На порозі виникла невисокої статури міцна жіночка середнього віку. В руках у неї була таця, на якій стояв чайник, чашки, тарілочка з печивом та розочки з м'ятним варенням.
– А от і я, хлопці! Чи може звати вас – панове?
– Та звіть, як хочете, – посміхнувся Кирило, втягуючи носом смачний аромат свіжої здоби. – Якщо ви кожного ранку будете приносити нам такий сніданок, ми згодні будь на що!
– Ой-ой, – пробурмотів Сашко собі під носа. – І хто ще тут залицяється?
– Я не ваша домогосподарка, хлопці! – строго відрізала жіночка. – Тобто, я звичайно домогосподарка, але не ваша! Звіть мене пані Хана.
– Приємно, – Сашко чемно підвівся з крісла, непомітно пхнувши ногою свого менш тямущого друга. – Я – Олександр, а це – Кирило. Ми будемо мешкати тут деякий час.
– Так, я знаю. Пан, з дивним прізвищем – Посередник, мене попередив.
– Ви бачили Посередника? – здивувався Кирило, забираючи у Хани тацю і посуваючи стілець до столу. – Сідайте, будь ласка.
Сашко схвально кивнув. Пацан може бути ввічливим, якщо схоче. Або – якщо його пхнути!
– Дякую, – пані Хана швиденько вмостилися за столом. – Авжеж. Це ж він орендував для вас цю квартиру.
Кирило тільки спантеличено хмикнув.
– Що ж, хлопці, – Хана довгим ковтком допила залишки чаю, – не буду вас затримувати. Поводьтеся добре. Жінок не водіть, по стінах з пістоля не паліть.