– Я відвезу тебе, – стримано повторив він, і Віталіна підкорилася.
В машині їхали мовчки. Кирило кермував, зосереджено дивлячись на дорогу, Віталіна весь час зорила у вікно, так, що Холмогорову було видно лише її набурмосений профіль.
– Приїхали! – з полегшенням сказав Кирило, нарешті загальмувавши біля її будинку на вулиці Ахматової. – Я подзвоню тобі трошки згодом. – Він знову потягся поцілувати її, але дівчина відхилилася.
– Я буду чекати. На пояснення, – двері машини тихо зачинилися за нею. Кирило зі злістю вдарив кулаком по керму.
– Бісова тачка! – загарчав він і ще раз вдарив ні в чому не повинну машину.
Дорогою додому Кирило трішки заспокоївся. Коли Віталіни не було поруч, мислити вдавалося більш ясно, що неабияк дивувало хвацького детектива.
Сашко мав рацію. Єдине, чого йому не вистачало, щоб вважати справу закритою і щоб здати професора поліції, це мотиву. Але було ще одне «але»! До справи якимось боком був причетний Посередник. Отже, круглий нахаба все ж таки брехав, коли казав, що ніколи не бреше. І він зовсім не відчепився від них з Сашком, хоча й обіцяв не чіпати їх, поки на те буде їх воля. Кирило зітхнув. Менше за все він хотів знову вплутувати друга в темні справи Посередника. Отже...
– Отже я повинен розібратися сам!
Сашка потрібно виключити з розслідування. І найпростіший перевірений шлях до цього був тільки один – брехня. Кирило дуже не любив брехати єдиному другу, і кожен раз, коли таке відбувалося, вважав, що іншого виходу в нього немає. От і зараз, ну не бачить він іншого способу захистити Сашка від підступів Посередника і скаженого професора!
– Ну що?! – нетерпляче зустрів його Сашко на порозі їх квартири. – Що там у лігві маніяків? Що-небудь з'ясувалося?!
Кирило мовчки пройшов у вітальню і впав на диван обличчям вниз.
– Що трапилося?! – неабияк схвилювався Сашко. – Агов, пацан! Не мовчи! Тебе там геть закатували, чи що?!
– Чи що! – Холмогоров підвівся, прийняв сидяче положення і втупився в підлогу перед собою. Підняти на Сашка очі він не ризикнув. – Вони ні до чого, обоє! Я помилився! Ясно?! Потрібно все починати спочатку.
Поїдемо на Осокорки
Наступного дня, в неділю вранці, Кирило лежав на дивані й мовчки вивчав стелю. Сашко визвався сходити до крамниці по продукти самостійно, бо розумів душевний стан друга, в якого вмить розсипалася його теорія. Вчора він ще деякий час намагався допитуватися в Кирила, що саме наштовхнуло його на думку, що ані Віталіна, ані професор Моріарті, не причетні до отруєння Ромчика і попереднього хазяїна «бісової тачки».
Але Холмогоров так агресивно відбивався від розпитів, що було зовсім на нього не схоже, що Сашко вирішив – краще зараз від нього відчепитися.
Насправді Кирило боявся, що не витримає такого співчутливого допиту і розповість другу все, як на духу. Але страх надійно затуляв йому рота. І був не страх перед схибнутим професором, а перед тим самим «мотивом», на з'ясуванні якого так наполягав Сашко вчора, і який, за результатом, виявився тісно пов'язаний з усію тою містикою, якої Вартовий так прагнув позбутися.
І Кирило, який без коливань втягував Сашка в небезпечні пригоди помічника приватного детектива сьогодення, не міг і не хотів, щоб той знову опинився заручником в дивній і небезпечній грі Посередника.
Звичайно, справа Ромчика не могла потрапити в руки детектива випадково. Даремно він так радів, що нарешті діє самостійно. Ні, він, як і раніше, маріонетка в руках круглого маніпулятора, який, нажаль, багато на що здатний і невідомо чого від нього хоче!
Та ба! Не треба вдавати з себе наївного! Як раз, відомо чого! А саме неприємне, що він, Кирило, знову нестерпно хоче сказати йому «так»!
– Як порахуєш всі плями на стелі, то може трохи приберешся в хаті? – спитав Сашко, виходячи з квартири.
Кирило кинув на нього лютий погляд і демонстративно відвернувся до стіни.
– Ну от що я такого сказав?! – обурився той. – Господи, ну що за людина?! Від нього навіть святий оскаженіє! – долинало до Холмогорова ще деякий час з коридору його сердите бурмотіння.
Тільки-но за ним зачинилися двері, Кирило рвучко сів і вхопив телефон. Розлючений Сашко – це, безперечно, краще, ніж Сашко співчуваючий. За підрахунками, які при наявності такої купи інформації, зробив би навіть першокласник, в найближчі півгодини Кирило мав очікувати на дзвінок.
– Сподіваюся, тобі вистачить розуму і сміливості зробити його самостійно, і не втручати в наші відношення племінницю!
І дзвінок, звичайно ж, пролунав.
Холмогоров хижо посміхнувся: