– Та чому ви вирішили, професоре, що це зробив я?!
Вілен Макарович примружився:
– Не тримайте мене за дурня, хлопчику! Якщо зі мною на протязі півроку відбуваються одразу ж дві незбагненні з точки зору здорового глузду події, то що – вони геть не пов'язані між собою? Ви зовсім відмовляєте мені в логіці?
Тут Кирилу крити було нічим.
– То й шукали би мене! Навіщо ви заходилися труїти ні в чому не винних людей?
– Вони – свідки. А всі винні, причетні та свідки повинні вмерти!
– Це нічого не пояснює, – Кирило відчув, як починає паморочиться голова. – До речі, для розуміння, професор, в машині ми обидва дихали талієм з вашого чемоданчику? – професор кивнув. – І зараз дихаємо? – професор кивнув повторно. – Дуже дякую! Отже, повернемося до нашої розмови, поки ми ще можемо! То ті двоє теж причетні до змін в історії? Або винні? Або... дайте вгадаю... свідки?
– Я так подумав! – професор знову всівся на табурет. – Якщо я, який опинився поряд з тобою, пам'ятаю попередній варіант історії, то і всі, хто був поряд...
– А вони були поряд?!
– Їхня стоянка прямо під річардовою горою!
– О господи! – застогнав Кирило. – І через це ви заходилися вбивати таксистів?! Через те, що вони просто паркувалися під горою?!
– Саме так.
– Ви схиблений! – з почуттям сказав Кирило. – Я завжди знав, що зайняття історією до добра не доведуть! Ви гепнулися задовго до всіх цих подій, професоре! Я здам вас навіть не поліції, а санітарам в білих халатах.
– Ти помреш тут через декілька годин, – втомлено сказав Вілен Макарович.
– А ви – ні? Вирішили, що ви безсмертний?
– І я теж. Всі, хто знає про минуле, якого вже немає, повинні померти.
І от тут Кирило остаточно зрозумів, в яку халепу він вляпався. Вілен Макарович привіз його сюди вбивати, це так, але й він сам приїхав сюди вмирати.
Холмогоров сплюнув на підлогу і без здивування відмітив, що слина змішана з кров'ю.
– Ви такий ідіот, професор Моріарті! – з огидою вимовив він. – Якби ж у вас дійсно був мотив! Але ж ви все собі придумали і через це занапастили стільки життів!
– Ідіот – це ви, наївний ви хлопчик-тригер, – заперечив Вілен Макарович, – якщо думаєте, що той чорт на ім'я Посередник вас не обдурить! Обдурить, використає, а потім – викине на смітник! – він закашлявся.
Літня веранда із щільно заклеєними вікнами була повна парів талію. Кирило подумав, що скільки б берлінської лазурі він не проковтнув, йому це навряд чи допоможе.
Нарешті, професор, який про антидот не знав і його не завчасно не прийняв, знепритомнів, і до Холмогорова теж підкралося милосердне безпам'яття.
Випадковість (від першої особи)
– Кх-кх!
Я відкрив очі, і побачив над собою знайомі круглі окуляри, вуса та круглий капелюх.
– Як же ви так примудрилися, пане Холмс! – несхвально сказав Посередник. – А я покладав на вас такі великі надії!
– Може розв'яжете мене для початку? – запропонував я.
– Я не маю права втручатися в реальність!
В його голосі насправді бринів відчай? Чи мені здалося?
– Та що ви говорите! – я вклав в цей вигук всю іронію, яку тільки зміг.
– Даремно ви іронізуєте, пане Холмс! – Посередник швидко забігав по веранді. – Ще кілька годин тут, і ви помрете від отруйних парів, ви розумієте це?!
– Я вже помирав одного разу. Не можу сказати, що мені сподобалося, але й нічого особливо страшного в тому не було.
– Ваша бравада зараз ні до чого! – він зупинився, сердито виблискуючи окулярами. – Краще б подумали, як звідси вибратися!
– А може, ви подумаєте!
– Чого це? – з підозрілістю спитав він.
– Тому що це ви проґавили свідка, який успішно гепнувся через те, що Столипін, ти бач, помер не просто в театрі, а через три дні потому! – із злістю сказав я.
– То була прикра випадковість! – набурмосився Посередник.
– Випадковість?! Це була ваша недбалість, Посереднику! І одна людина вже померла через неї, а інша – потрапила на лікарняне ліжко!
– Бо люди завжди це роблять! Помирають! – заволав він прямо мені в обличчя, і несподівано спокійно додав: – А чого це ви мене вичитуєте, пане Холмс? Ви й самі дуже недбало віднеслися до справи. Хай професор навіть і з'їхав з глузду через мою помилку – хоча це не так – та не Моріарті ж він, ну насправді! Проте обкрутив вас кругом пальця! Як ви збираєтеся справлятися із справжніми вбивцями, коли вас водить за носа якийсь там доморощений маніяк!
– Ми дали йому це прізвисько, коли вчилися, – пригадав я. – Про щось ми, мабуть, здогадувалися тоді, на другому курсі.