– Може в своєму шпиталі ще пошукаєш? – з надією спитав Холмогоров.
– Ідіот! – гаркнув Сашко. – Людські життя – то тобі не жарти! – і пішов на кухню, щоб випити води і трішки охолонути.
– Від ідіота чую! – крикнув Кирило йому в спину.
– Це якесь божевілля, – Сашко нервово ковтав водичку. – Він кого хочеш до сказу доведе! Нудно йому, ти бачиш, звичайні справи розслідувати! Подавай йому вбивства, отруєння, зникнення, Посередника... А біс з ним! Хай би й Посередника! От хай являється і розважає пацана своїми загадками, бо я так більше жити не можу!!!
В цю ж мить в коридорі пролунав виклик домофону.
Здивований Сашко поспішив до дверей, де вже пританцьовував заінтригований Кирило. Він встиг вдягнути піджак і випрасувані штани замість домашнього одягу і тепер виглядав більш-менш пристойно, якщо не рахувати скуйовдженого волосся і абсолютно дикого погляду.
– Хто це? – підозріло спитав Сашко. – Ти когось чекаєш?
– Ні. Але ж... Один короткий дзвінок.
– Клієнт! – хором заволали хлопці і наввипередки кинулися відчиняти двері.
Ліфт тим часом вже піднявся на їх п'ятий поверх, і у двері квартири, лише вони прочинилися, ввалився захеканий Посередник власною персоною.
– Привіт, хлопці, – видохнув він. – Шерлоку, Сашко... Тобто Кирило, Ватсоне... Допоможіть!
І гепнувся долілиць прямо на порозі.
Проблема Посередника
– Ага! – зловісно протягнув Кирило. – Здається, у цього хитруна великі проблеми!
– Він так і буде тут валятися? – Сашко дивився на Посередника так, ніби розмірковував, чи не викотити того у загальний коридор за двері квартири, поки він не прийшов до себе.
– Навіть і не думай, – перервав його роздуми Кирило. – Зараз він – наш клієнт.
– А чого він знову приперся?! – почав виправдовуватися Сашко. – Він же обіцяв залишити нас у спокої!
– А хіба ж ви не покликали мене самі декілька хвилин тому, Олександре? – ображено відгукнувся з підлоги той мерзенним і скрипучим голосом.
Кирило здивовано присвиснув:
– Навіть так?! Ну, ви побалакайте тут поки без мене, а я той... мабуть каву піду зроблю.
– Ти ж ніколи не робиш каву, пацан! – з відчаєм гукнув Сашко йому в спину.
– Тепер – роблю! – долинуло до нього з кухні.
Сашко присів навшпиньки поряд з Посередником.
– То чого ж ви дійсно приперлися, іроде? – лагідно спитав він. – У нас все добре. Без вас.
– А чого ж ви мене тоді покликали, лікарю? – не менш лагідно відгукнувся Посередник, сідаючи посеред коридору, – коли у вас все добре? Чи може – все добре було тільки у вас, Олександре?
– Ви що, нас весь час підслуховували? Не могли заявитися самі? Потрібно було, щоб хтось з нас покликав? Так я не кликав, я сварився!
– Може, ви все ж запросите мене до кімнати? – обірвав його Посередник. – Мені, відверто кажучи, не дуже зручно сидіти на підлозі.
– Добре, проходьте, – позіхнув Сашко, підводячись.
Вони пройшли до вітальні і вмостилися за столом. Посередник обвів іронічним поглядом розгардіяш, що вчинив тут Кирило у пошуках своєї тютюнової заначки. До нього швидко поверталася впевненість, нібито і не він волав про допомогу кілька хвилин тому.
– То що у вас сталося, шановний? – у кімнату увійшов Кирило, тримаючи в одній руці кавник з завареним напоєм, а в іншій – три великі чашки. Детектив аж світився, передчуваючи нові пригоди. А от Сашко – ні!
– В мене, як ви знаєте, – Посередник зняв і ретельно протер окуляри, – дещо нетривіальний бізнес...
– Не треба так здалека, – нечемно перебив Кирило. – Про особливості вашого бізнесу мені добре відомо.
– Він з усіма клієнтами так розмовляє? – вражено повернувся Посередник до Сашка.
– Майже, – кивнув той. – Але зараз він правий. Про ваш бізнес нам відомо достатньо. А особисто мені...
– Потрібно, щоб я забрався звідси якомога скоріше, – іронічно перебив Посередник. – Добре, тоді коротка версія: – Хеміш Хогс зник. Вчора ввечері, просто із власної квартири в Лондоні.
На мить у кімнаті запанувала тиша. Потім Кирило спантеличено спитав:
– Хто в біса такий цей Хеміш Хогс?
– Якщо б ви дали мені почати спочатку, ви б знали!
– А не з початку?
– Це той, хто повинен зайняти вакантне місце найкращого детектива всіх часів, – невинно повідомив Посередник.
– Тобто... моє місце?! – ошелешено перепитав Кирило.
– Чому це – твоє? – скинувся було Сашко, але марно. Втрутитися в холмогорівську драму не вдалося.