– Я не зрозумів, ви що конкурсний відбір вирішили влаштувати? Ви геть подуріли, чи що?! Це я... Це ж я...
– Що – ви? – круглий нахаба відверто насолоджувався ситуацією. – Ви, наскільки я пам'ятаю, наказали мені більш не з'являтися на очі, і прийняли рішення повернутися до свого нудного повсякденного життя.
– Я вирішив?!
– Ми вирішили, – знову встряв Сашко. – Вірно, все так і було. Але ж ви не заспокоїлися, так? Приперлися сюди, щоб зваблювати пацана скаженими пригодами і нечуваними загадками. Так?!
– Ні! – Посередник знову прилаштував окуляри на ніс. – Я вже знайшов іншого кандидата, я ж вам сказав! Але, розумієте, – він розвів руками, – він зник.
Я знайшов іншого
– Коли?! – Кирило жбурнув кавник і чашки на стіл. Гаряча кава ледь не пролилася на скатертину.
– Що – коли? – перепитав Посередник. – Коли він зник? Чи коли я вирішив шукати іншого кандидата? Він зник вчора ввечері.
– Вчора ввечері – це якого року? – Сашко звично виступив перекладачем холмогорівського обурення. – Ви знову запхаєте нас у минуле, розгадувати ваші дурні загадки?
– А... Ви про це... – Посередник потупився і заходився розливати каву по чашках. – Ви щось маєте проти загадок минулого?
– Ні, – швидко відповів Кирило.
– Так, – одночасно з ним гарикнув Сашко.
– Пийте каву, хлопці, – турботливо запропонував гість і підсунув до них чашки з гарячим напоєм. – А я поки все ж розповім більш докладно, і, вже вибачайте, з початку! Отже, хм... Хєміш Хогс, який взявся розслідувати для мене одну цікаву справу...
– Для вас? – Сашко не пропустив повз вуха цю подробицю. – А хіба ви працюєте на себе? Ви ж весь час торочили нам про якогось замовника!
Він перевів погляд на Кирила. Той був напружений, наче кілок проковтнув, стискав кулаки і не звертав жодної уваги на каву, що остигала перед ним на столі.
– Хай продовжує, – буркнув Кирило, перехопивши його погляд. – Мені цікаво послухати!
– Ще б пак, тобі цікаво, – зітхнув Сашко. – Загадкова справа сторічної давнини – це ж набагато краще, ніж нудне наше сьогодення!
Посередник мовчав, але з помітним задоволенням стежив за їхньою перепалкою.
– Продовжуйте, – нарешті махнув рукою Сашко, не дочекавшись реакції Холмогорова.
– Отже, – слухняно завів Посередник, – ви праві, Олександре, я завжди, – він підкреслив останнє слово, – працюю на певного замовника. Але цей випадок – виключення. Я стикнувся з дещо нестандартною, я б навіть сказав, містичною... – тут Сашко не витримав і фиркнув, за що отримав одразу два суворі погляди – від Посередника і Кирила.
– Ой, та годі! – обурився він, – можна подумати ці ваші справи, заради яких ви жбурнули нас з пацаном на сто років назад – то було тривіально!
– Нічого містичного в ваших останніх справах і близько не було, – знизав плечима Посередник. – Така вже в мене робота.
Сашко закотив очі і одразу ж поперхнувся кавою.
– Я що – один тут реагую, як нормальна людина?
– Занадто – реагуєш, – нетерпляче зауважив Кирило. – Продовжуйте! – повернувся він до Посередника.
– Деталі тієї справи вас не обходять! – раптом визвірився той. – Все, що вам потрібно знати, що за неї взявся дехто Хеміш Хогс, у минулому військовий, а потім – гм... Можна сказати, що він, на моє прохання, спробував себе у амплуа приватного детектива. Так склалися обставини. – Кирило хмикнув. Уж хто-хто, а він добре знав, як вправно Посередник вміє створювати ті самі обставини. – Ніщо, як то говорять, не віщувало, – тим часом провадив Посередник, – бо справа не здавалася кримінальною. Але, як я вже казав, Хогс зник. Можливо – викрадений, а можливо і мертвий. А я – у розпачі, бо ніколи ще не опинявся у такій халепі, що не можу довести справу до кінця. То що скажете? – він зробив ковток кави і очікувально подивився на Холмогорова.
– Ви з глузду з'їхали, Посередник, чи що?! – Кирило сердито блимнув очима.
Сашко полегшено зітхнув.
– Радий, що ти... – почав він.
– Як, по вашому, я зможу розслідувати зникнення того нехлюя, якщо ви не кажете, що саме намагалась розслідувати та жалюгідна пародія на детектива? – Кирило з неабиякою злістю міряв кімнату довгими пружними кроками.
– ...при розумі, – тихо закінчив Сашко. – А ні, я помилився.
– Певний сенс у ваших словах є... – Посередник знову заходився протирати окуляри. – То ви згодні взятися за цю справу, пане...
– Ніякого сенсу в його базіканні немає! – заволав Сашко, відчуваючи, що зараз азартний пацан зробить крок прямо в дбайливо розставлені тенета. – Ми не згодні! І він не «пан Холмс»! Та що ж ти вчепився в цього шмаркача, потворо! Знайди вже собі іншого ідіота!