– Отже уявіть моє здивування, – м'яко сказав Посередник, – коли до звичайної лондонської пекарні почав навідуватися привид актора, який на той момент ще не народився, і якого вб'ють на тому самому місці лише п'ятдесят років потому. Ви б зацікавилися такою справою, пане Холмогоров?
– Думаю, що так, – крізь зуби процідив Кирило.
– От і я зацікавився! Крім того, мені все ще потрібен детектив. І я домовився з Хогсом. Він спробував вистежити того привида і зник! – Посередник розвів руками. – Тому я знову прийшов до вас!
– От радість! – не втримався Сашко.
– Допомогти мені знайти Хогса, то і в ваших інтересах, Олександре! – Посередник говорив м'яким вкрадливим тоном, що ніби гіпнотизував хлопців. – Ви ж розумієте, якщо в мене нарешті буде свій детектив, я залишу вас у спокої назавжди.
– Ви вже обіцяли це в будинку Септера!
– І я виконав обіцянку! Але саме ви, Олександре, сьогодні покликали мене!
– Та не покликав, а лише згадав! Як чорта згадують!
– Але ж я не чорт! І тепер мені потрібна згода не лише Кирила, але і ваша.
– Так, я поставив таку умову в останній раз, – кивнув Кирило.
– В передостанній, – прискіпливо виправив його Посередник.
– Передостанній?! – підняв голову Сашко. – Тобто, ти бачився з ним ще раз?
– Ми говорили на дачі у професора Моріарті, поки не з'явився ти з поліцією, – вичавив з себе Кирило.
– І ти мені нічого не сказав?!
– Я думав, мені це примарилося...
– Ні, пане Холмогоров, ви так не думали, – сумно похитав головою Посередник. – Але то вже ваші особисті справи! То що? Ви допоможете мені?
Сашко тоскно подивився за вікно, де вився сірий туман десь і колись, ніби вичікуючи на його рішення. Перевів погляд на Кирила, який аж тремтів від нетерпіння кинутися з головою в нові пригоди, і зрозумів, що це єдиний розумний вихід.
Посередник дійсно ніколи не бреше. Сашко дійсно покликав його сам. І Посередник дійсно відчепиться від них, якщо знайде Кирилу заміну. Треба ризикнути. Інакше це не закінчиться ніколи. Сашко ледь помітно опустив вії, і Холмогоров одразу ж випалив:
– Я згодний!
Посередник навіть не глянув в його бік. Він очікувально дивився на Сашка. Той зітхнув і твердо вимовив:
– Я теж!
І туман десь і колись ринувся в кімнату, миттю заполонив її і занурив хлопців зовсім в іншу реальність.
Стійте, де стоїте!
– Розташовуйтесь зручніше! – сказав Посередник. – Сподіваюся, тут нам запропонують справжній англійській чай.
Кирило і Сашко роззирнулися. Ще хвилину тому вони були у власній вітальні, а зараз сиділи за столом з картатою скатертиною у невеличкій і затишній кав'ярні.
– Нічого собі! – присвиснув Сашко. – Швидко! Ви б хоч раз дали валізу зібрати, Посереднику!
– Все за рахунок замовника, – той лагідно посміхався та із задоволенням сьорбав чай з великої чашки.
– Май на увазі, це – останній раз, пацан! – Сашко повернувся до Кирила, який насилу зберігав непорушний вигляд. – Останній раз, коли я пішов у тебе на поводу! Чого щиришся? Задоволений?
– Так, – Кирило все ж таки не втримав посмішки. – Дуже задоволений!
– І вже точно буде спокійніше, ніж витримувати напади хандри у пана Холмогорова, – підморгнув Сашкові Посередник.
– Ну добре, – Сашко роздратовано відсунув стілець і різко піднявся, – Якщо вже вийшло по-вашому, то годі тут сидіти! Ходімо шукати привида. Чи кого там ми підрядилися знайти? Хеміша Хогса? Та яка, в біса, різниця...
– Оце я називаю діловим підходом! – із захопленням вигукнув Посередник.
Але, – Сашко раптово зробив крок впритул до нього і міцно стиснув за плече, – якщо на цьому знову все не закінчиться... Якщо ви знову знайдете спосіб нас надурити... Я вб'ю вас, Посереднику! Я ще не знаю як, але я знайду спосіб, клянуся!
– Це буде дуже справедливо, – Посередник скривився від сашкової залізної хватки і обережно вивільнився. – Проте, вам немає чого турбуватися, Олександре! Я ніколи не брешу і завжди виконую домовленості.
Сашко відпустив Посередника і пішов до виходу, не звертаючи уваги на дещо розгубленого Кирила, який широким кроком поспішив слідом. Посередник дріботів останнім.
– Де ми? – спитав Сашко, оглядаючи вузьку вулицю, вимощену бруківкою. Три, чотири і п'ятиповерхові будинки стояли впритул один до одного.
– Мерілебон-роуд, – коротко відповів Посередник.
– Це – серце Лондону! – захоплено видихнув Кирило. – Агов, докторе, ти ж завжди хотів побачити Лондон! – він штрикнув ліктем Сашка.