– Вгамуйся, пацан! Ми тут заради діла, а не розваг!
– Ходімо до пекарні, – нетерпляче сказав Посередник. – Там ви зможете зорієнтуватися на місці злочину.
– Не факт, що саме там – місце злочину, – Кирило швидко обігнав своїх менш довгоногих супутників. – Гасаючи за привидом, Хогс насправді мав змогу зникнути будь-де! Викрали? Пхе! Кому міг знадобитися цей нехлюй? Хіба що, все тому ж привиду? Але...
– Самі побачите, – обірвав Посередник розлогі міркування детектива. – Та не біжіть ви так, пане Холмогоров, я вже захекався! – він зупинився і витер спітнілого лоба. – Ми прийшли.
– Хм... – Кирило не поспішав заходити всередину і заходився оглядати будинок ззовні. – Не схоже, що помешкання лишилося без власника.
– З чого ти це взяв? – Сашко і собі підійшов ближче. – Здається, двері зачинено.
– Так, але, – Кирило вказав на вітрину, – дивись, тут свіжа перепічка.
– Дійсно! – Сашко підійшов ще ближче, майже ткнувшись носом у скло. – А може, в нього є помічники, у цього Хогса? Посередник?
– Є, – не став заперечувати той. – Кілька хлопчиків, які розкладають товар на полиці та відносять його постійним покупцям.
– Може це вони?
– Може, – Кирило ще раз ретельно оглянув вітрину. – Проте давайте вже зайдемо.
– Але ж двері зачинені... – зауважив Сашко. – Упс... Посереднику?! Де це ви так вправно навчилися зламувати замки?
– Була така нагода, – просопів той, ховаючи в кишеню набір відмичок. – То ви заходите?
– Так, – Холмогоров відсторонив Посередника і зробив рішучий крок всередину. – Сашко, давай за мною.
Сашко переступив поріг і озирнувся. Невеличка акуратна хлібна крамничка, сходи на другий поверх, де, напевно, розташована квартира Хогса.
– Треба глянути, що там, – сказав він Кирилу, який вже заніс ногу над першою сходинкою.
– Стійте, де стоїте! – раптом роздалося зверху.
Хлопці одночасно підняли голови. З другого поверху, над перилами сходів, на них дивилося дуло пістолету.
Хеміш Хогс
– Хто ви в біса такі? – спитав різкий голос зверху. – І як сюди потрапили?
– А ви хто такий? – не розгубився Кирило, поки Сашко прикидав свої шанси обеззброїти невидимого поки що супротивника. – До речі, не раджу в нас стріляти, бо наш товариш за дверима вже викликав поліцію.
– Які нахабні грабіжники, – з тіні виступила висока фігура. Високий і стрункий чоловік з темним, гладко зачесаним волоссям, тонким хижим носом і досить великими вухами, у довгому халаті, накинутому поверх штанів і сорочки. Пістолет він як і раніше держав наставленим на хлопців. – Я володар цієї крамниці – Хеміш Хогс. Попереджую, я служив в армії і вмію поводитися зі зброєю.
– От і слава богу! – полегшено позіхнув Сашко. – Тобто, ніхто нікуди не зникав, і ми можемо бути вільними.
– Стояти! – вигукнув Хогс, коли Сашко зробив крок до дверей. Кирило, проте, і не думав йти.
– Мені потрібні докази, що ви – Хеміш Хогс. Я – приватний детектив, і мені доручено розслідувати зникнення одного нікчемного пекаря.
– Та ми зараз запитаємо у Посередника, – Сашко повернувся до дверей, але там вже нікого не було. – Ах ти ж бісова потвора! – просичав він. – Кирило, він нас підставив!
– Очевидно, – тихо відповів Холмогоров. – Ти тільки-но зрозумів?
– Підставив і покинув?! Я точно його вб'ю!
– Ви геть здуріли? – втратив терпець Хогс. – Вдираєтеся до мене в крамницю, торочите щось про зникнення, але я повинен вам щось доводити?
– Саме так, – кивнув Кирило.
– І сховайте вже, заради бога, вашу запальничку, – додав Сашко.
Хогс помовчав, потім заховав пістолет в кишеню довгого темного халату.
– Хм... Мабуть ви справді детективи, якщо з такої відстані побачили, що пістолет не справжній, панове...
– Кирило Холмогоров, – коротко кивнув Кирило. – А це мій друг і помічник – Алекс Вартовий.
– Добре, проходьте, – Хогс, вочевидь, прийняв остаточне рішення і спустився на перший поверх до несподіваних гостей. – І розкажіть мені більш докладно про моє... хм... зникнення.
– Ну, – сказав Сашко, все ще озираючись на двері. – Ви зникли... – Кирило закотив очі, але промовчав, – а містер... Посередник...
– Це той ввічливий, але слизький, пан? – Хогс махнув рукою. – Проходьте, нумо! Так, я дійсно маю деякі справи з паном Посередником, але я нікуди не зникав. І я не розумію, до чого тут ви.
– Маєте справи? – примружився Кирило. – Я думаю, що ви працюєте на нього, Хеміш. Точніше кажучи – працювали.
– Цікаві висновки!
– Боюся, ви розчарували свого замовника, – Кирило проігнорував останню репліку.