– Він сказав, що я маю слідувати за ним.
– Куди? В стіну??? – щиро здивувався Кирило. – Щось тут не в'яжеться...
– Так... – розгублено кивнув Хогс. – Про це я якось не подумав...
– А про що ви взагалі подумали, пекарю? – презирливо фиркнув Кирило, підвівся з крісла і підійшов до вікна. – Перш, ніж укладати такі угоди з такими... істотами, треба дуже гарно подумати.
– Власне, я подумав, що спробую його застрелити, – Хогс і сам не помітив, як почав виправдовуватися.
– Посередника? – глузливо перепитав Холмогоров, розсіяно роздивляючись вулицю за вікном. – Чи привида?
– Ви самі себе чуєте? – обурено спитав Сашко. – Привиди... Застрелити... Ви при розумі, хлопці?
– Ти правий, – Кирило різко стрепенувся, немов великий кіт. – Ми щось не туди зайшли з Хемішем у наших міркуваннях. – А все почалося зі штукатурки... Транспорт, кажеш? – він раптом розвернувся до Сашка. – Ти вмієш подати ідею, друже!
– Що? – напружився той. – Про що ти?
Але Кирило вже звернувся Хогса.
– Скажіть-но, Хеміше, а де тут найближча станція метро?
Неадеквати і реакції
– Якого ще метро? – знизав плечима Сашко, поки Хогс морщив лоба. – Нагадаю тобі твої ж слова: ти забув де знаходишся?
– Ні, – Кирило із задоволенням затягнувся димом з люльки під несхвальним поглядом Сашка, – я то як раз пам'ятаю. Друже, ми в місті, що найперше побудувало метрополітен. І було це, – він зробив дещо театральну паузу, – у тисяча вісімсот шістдесят третьому році. Тобто, майже за сорок років від сьогоднішнього дня.
– Не знав, що ти такий ерудований, – здивувався Сашко. – Думав, ти тільки в своїй хімії обізнаний.
– Як бачиш, не тільки.
– Про що ви взагалі, панове? – здивовано спитав Хогс, витрушуючи люльку у камін.
– Де найближча станція Труби? – повторив Кирило.
– Декілька кварталів звідси. А навіщо вам?
– Декілька кварталів? Серйозно? А може, ще якась будується десь поряд?
– Може... – Хогс знизав плечима. – Я не цікавився.
– Може... Навіщо... Не цікавився... Як для детектива, ви занадто тупі, – визвірився Кирило.
Хеміш спалахнув так, що навіть його великі вуха, що стирчали як вітрила над піратським судном, почервоніли.
– А ти, як для гостя, занадто нахабний! – рішуче перебив товариша Сашко. – Вибачте його, Хеміше. Він не завжди буває адекватним.
– Це я неадекватний? – обурився Кирило. – У вас, Хогс, майже розвалилася справа всього життя, крамницю довелося зачинити, привиди по будинку вештаються, як у себе вдома, та штукатурка зі стелі сиплеться, а ви навіть не спромоглися поцікавитися, чи є цьому якесь розумне пояснення!
– А будівництво нової станції Труби, це, по-вашому, розумне пояснення?!
Холмогоров лише презирливо фиркнув, але до роз'яснень не зглянувся.
– Ясно, – Хогс різко підвівся з крісла. – Ну ходімо, прогуляємося, нетупий детектив! Я вдягнуся, з вашого дозволу, – і він зник у спальні.
– Вибачся перед ним, – прошипів Сашко. – Нам ще працювати разом.
– Ще чого! – відрубав Кирило. – Я не винен, що Посередник обрав такого нездару.
– Ах он воно що! – закотив очі Сашко. – Ревнощі? Все ж таки боїшся, що він займе твоє місце найкращого детектива всіх часів і перехопить головну роль у темних справах Посередника?
– Ще чого! – повторив Холмогоров, набурмосився і відвернувся.
Хогс вийшов із спальні. Халат, накинутий поверх штанів і сорочки, він зняв. Замість нього вдягнув піджак, поверх якого накинув довгий темний плащ. На голові у нього був дерстокер.
Володар пекарні і новоспечений розслідуватель темних справ Посередника (як тільки що зауважив Сашко), був настільки схожий на відомий образ Шерлока Холмса, описаний сером Конаном Дойлем, що Сашко не стримався і розреготався. І реготав він не стільки з розгубленого Хогса, скільки з неперевершеного виразу обличчя Холмогорова. Кирило тільки що зубами не рипів, розглядаючи стрункого і високого Хогса, з типово англійським обличчям і довгим, ніби дзьоб хижого птаха, носом. Скуйовджені кучері Холмогорова ще трішки, і стали б дибки, вилиці напружилися, а свого кирпатого носа Кирило задрав майже до стелі.
– Охолонь, бовдур! – все ще сміючись, звелів Сашко.
– Вибачте, – звернувся він до Хогса. – Я сміявся не з вас.
– Ви обидва дуже дивні, – процідив крізь зуби той. – Можливо я пошкодую, що з вами зв'язався, але, якщо подумати, в словах вашого зухвалого приятеля може бути рація.
– В моїх словах завжди є рація! – відрізав Кирило. – Звідки у вас ця шапка?
– Яка шапка?
– Ви знущаєтесь?! – скипів Холмогоров. – ЦЯ шапка! Це шапка Шерл... Коротше кажучи, де ви, в біса, її взяли, Хогс?