– Це звичайний мисливський капелюх, – холодно відповів Хогс. – Я завжди вдягаю його на полювання задля вдачі, а зараз у нас начебто теж полювання. Не розумію, чому я виправдовуюся перед вами обома? Ми йдемо?
– Так, – кивнув Сашко. – Охолонь, кажу тобі! – і непомітно від Хогса дав Холмогорову добрячого стусана. Той скривився, але промовчав.
Вартовий висуває гіпотезу
– Ага, – Кирило із задоволенням пильно озирав свіжу траншею. – Отже, щодо будівництва я не помилився.
Вони стояли поряд з великим ровом, в якому порпалися робітники і будівнича техніка, якщо ці примітивні машини можна було так назвати. З похмурого лондонського неба накрапував дощ. Хогсовий дерстокер опинився дуже доречним о цій погоді, Холмогорову, як і завжди, було просто однаково на мряку, а от Сашко із своєю по-військовому короткою зачіскою кривився і втягував голову в плечі.
– Припустимо – так, то і що? – задерикувато спитав Хогс. – Це за сім кварталів від мого будинку! Як це пояснює штукатурку, що сипалась зі стелі?
– Ще не знаю, – роздумливо протягнув Кирило, – але якось, мабуть, пояснює.
– А я знаю! – швидко, поки ці двоє знов не посварилися, сказав Сашко.
Двоє потенційно великих детективів одночасно повернулися до колишнього військового лікаря і зміряли його майже однаковими недовірливими поглядами.
– Та невже! – критично сказав Кирило.
Більш ввічливий Хогс попросив:
– Поясніть вашу думку, шановний Алекс.
– Охоче. Тільки ходімо кудись... Кудись, де не ллється за комір! – попросив Сашко. – Ви вже побачили все, що хотіли?
– Те ж мені, бравий військовий! – хмикнув Кирило. – Якийсь дощик, і ти ледь не розтанув. – Він махнув рукою на ріг вулиці. – Ходімо туди. Здається, там можна отримати чашку чаю, або навіть кави!
– Як ви його ще не вбили за такі манери? – з подивом поцікавився Хогс.
– Сам не знаю, – знизав плечима Сашко.
– Бо я розумний, – долинуло до них майже від дверей маленького ресторанчику.
– Замовляй на всіх, генію, – крикнув Вартовий. – Моя черга висувати гіпотези.
Вони всілися за прямокутний стіл біля вікна, чекаючи на замовлені Кирилом чай та каву, і двоє кандидатів Посередника очікувально зорили на Сашка.
– Добре, – зітхнув той. – Хотів спочатку кави випити, але ж ви, панове, такі нетерплячі. Обоє! – підвищив голос він, коли Хогс відкрив було рота, щоб заперечити. А Холмогоров – той навіть заперечувати не став. Тільки вишкірився.
– Давай, – наказав Сашко йому.
– Що? – невинно перепитав Кирило.
– Те, що дав тобі Посередник, перед тим, як майстерно зникнути на порозі хогсової пекарні. Що, думав я не помічу?
– Ти і не помітив, – засопів Кирило. – Здогадався?
– Застосував дедукцію! Давай сюди!
– Що, всі? – неабияк засмутився детектив.
– Та не гроші, йолоп! Їх можеш лишити собі. Дай мені мапу Лондону!
– А, це! – Кирило з полегшенням поліз у кишеню піджаку, і раптом зупинився: – Тільки з поверненням! Вона мені ще стане у нагоді!
– Не блазнюй! – розлютився Сашко. – Не тільки в тебе бувають гарні ідеї, звикни вже до цього!
Детектив норовливо відкрив було рота, але чомусь передумав сперечатися і мовчки витяг з кишені згорнуту в декілька разів мапу міста.
– Дивіться, хлопці, – Сашко розстелив мапу на столі. – Пекарня Хогса знаходиться тут. – Він ткнув пальцем у карту на розі Мерілебон-роуд і Бейкер-стріт. – Тут, – палець перемістився на півмилі правіше, – будується нова станція метро «Регент-парк». – А тут, – палець вказав на точку майже поряд з пекарнею, – вже існуюча станція «Бейкер-Стріт», до речі, перша у світі. Як думаєте, що повинно з'єднувати ці станції?
– Підземний тунель, – прошепотів Хеміш Хогс.
– Підземний тунель, що наразі будується, – виправив його Кирило. – Ось вам і штукатурка зі стелі, Хогс! – Визнаю, – звернувся він до Сашка, – іноді тобі вдається міркувати досить логічно. Звісно, це мене дивує!
– Ви ніколи не думали викликати його на дуель, Алекс? – Хогс несхвально дивився на кучеряву маківку детектива, що схилився над мапою і більше геть ні на що не звертав уваги. – Я міг би бути вашим секундантом.
– Дати йому прочухана? – стенув плечима Сашко. – Це я завжди встигну.
– Кулачний двобій, розумію... – кивнув Хогс. – Це дуже чемно, а ви – справжній джентльмен! Моя пропозиція щодо секунданта лишається в силі.
– А це що? – Кирило підняв очі від мапи. Його палець був посередині між пекарнею і рестораном, де вони зараз знаходились.