– Проходьте, – повторила пані місіс Хадсон.
Хлопці увійшли у передпокій і роззирнулися. Домогосподарка зайшла за ними.
– На першому поверсі – кухня, вітальня і одна спальня. На другому – дві спальні і маленька вітальня. Вирішуйте самі, хто з вас яку кімнату займе.
– Ми тут ненадовго, – сказав Хогс.
– Сподіваюсь, – додав Сашко.
– А що з оплатою? – спитав Хогс.
Міссіс Хадсон тільки покачала сивою головою:
– Спершу чай. Тим більше, вже наближається п'ята година. Про платню поговоримо згодом.
– Ми з Вартовим займемо кімнати на другому поверсі, – сказав Кирило. – Зустрінемося через півгодини на файв'о'клок. – І він почав підніматися сходами.
Хогс знизав плечима і повісив свій дерстокер на гачок у передпокої. Домогосподарка зникла на кухні, а Сашко, очманілий від такого швидкого перебігу подій, рвонув слідом за Кирилом.
– Агов, пацан! Що тут, в біса, відбувається?!
Кирило стрімко озирнувся, вхопив Сашка за руку і різко втягнув у кімнату. Захлопнув двері, і тільки після цього зашипів:
– Тш-ш! Не галасуй!
– Ти здурів?! – обурився Сашко, видираючись. – Що ти, в біса, коїш?!
– І що ж я кою? – хижо примружився Кирило.
Сашко схопився за голову і впав у крісло, що дуже влучно опинилося посеред кімнати.
– Ти справді не розумієш, що тут відбувається? – тихо спитав він друга, що став біля вікна, сунувши руки в кишені і витягнувшись, немов голоблю проковтнув. – Лондон, Бейкер-стріт 221В, нарешті – місіс Хадсон і... Звіть мене Холмсом, містер Хогс! – відчайдушно передражнив він.
– То й що? – не дуже дружелюбно перепитав Кирило.
– Ти вважаєш це грою?! – знов вибухнув Сашко. – Ти всерйоз вирішив, що можеш переграти Посередника? Що можеш розважитися тут за його милістю і не сплатити по рахунках?! Онде з'явилася і пані Хана! Ти бачиш, що вона на його боці?
– А ти? – все так же напружено спитав Кирило, вперто дивлячись у вікно.
– Що – я?
– Ти – на чиєму боці?
– Та на твоєму ж, бовдур!!! Але...
– Але?! – Холмогоров повернувся до Сашка, дивлячись на нього із непідробною люттю. – Ну, дякую!
– Ти що, справді хочеш спаскудити своє життя заради цієї гри у великого детектива? – суворо спитав Сашко. – Тобі не обридло робити вигляд, що нічого дивного не відбувається?
Кирило сіпнув плечем.
– Не драматизуй.
– Я не драматизую. Я просто бачу до чого це все призведе! А ти – ні.
– Хочеш сказати, що я бачу, але не спостерігаю? – іронічно спитав Кирило.
– Та припини вже шпарити цитатами з Конан Дойля!!!
– Я... – Кирило розсіяно заморгав. – Я не помітив, чесно кажучи! Слухай, – він зробив широкий крок до друга, нависнувши над ним, – давай просто розкриємо справу, а вже потім поговоримо про все інше.
– Сядь, не стовбичь, – зітхнув Сашко. – Господи, ну за що це мені?! Ти зараз, як мале цуценя, що вчепилося в нову іграшку! Геть шалений від азарту! Тебе ловлять на твої слабкості, пацан.
– В мене немає слабкостей, – огризнувся Кирило, але Сашко помахом руки відсторонив цю дурницю.
– Посередник! Ось хто головний гравець в цій історії. І Пані Хана, чи місіс Хадсон, як вона тут себе називає, йому допомагає. А ти – ти лише здобич.
– Маячня, – фиркнув Кирило, повертаючи собі самовпевненість. – Я просто гарно роблю справу детектива, на відміну від того ж Хогса. Маю дещо важкуватого замовника, згоден. Але його проблеми мене не обходять.
– Який же ти самовпевнений йолоп! – кинув Сашко, і Кирило миттєво ображено набурмосився. – Добре, – здався Сашко. – Нехай буде по-твоєму. Завжди – по-твоєму! – він майже у розпачі вдарив кулаком по бильцю крісла. – Але ми ще повернемося до цієї розмови. Не думай, що я тобі так подарую!
– Я згодний! – неабияк зрадів Кирило закінченню цієї важкої розмови. – Ходімо донизу, чай остигає. До речі, в мене є план.
Хтось когось тримає за дурня
У вітальні на першому поверсі вже був накритий невибагливий стіл для справжнього англійського файв'о'клоку. З кавником, печивом та вазочками з варенням. За ним сиділа пані Хана, вона ж місіс Хадсон, вона ж можливий таємний агент Посередника і просто – приємна літня жінка.
– Рада вас бачити знову, хлопчики! – вона підвелася і обійняла Кирила, а за ним і почервонілого Сашка. – Поки до нас не приєднався мій третій квартирант, хочу попросити вибачення насамперед у вас, пан Вартовий, за той спектакль, що була вимушена розіграти при нашій зустрічі, – вона привітно посміхнулася Сашкові. – У вас, пан Холмогоров, вибачення просити не буду.
– В цьому немає потреби! – засміявся Кирило. – Невже ви тримаєте мене за дурня, пані Хана?