– Авжеж, – лагідно погодився Сашко. – Ти правий, геть не уявляю.
Холмогоров з підозрою подивився на друга, але той був сама невинність, тому детектив тільки зітхнув і знов рушив у попередньому напрямку.
В мовчанні вони дійшли до пекарні. Двері були відчинені.
– Чорт! – процідив крізь зуби Холмогоров і притримав Сашка за руку.
– Треба зайти, – стурбовано сказав той, намагаючись звільнитися від чіпкої хватки детектива. – Якщо з тим нехлюєм щось трапилось...
– З ним точно щось трапилось, з тим бовдуром, – гнівно відповів Кирило. – Не поспішай!
– Чому?
– Щоб наразі з нами це щось – не трапилось.
– Не розумію... – почав Сашко, але Холмогоров вже відсторонив його від дверей, пильно оглядаючи кожну деталь навкруги.
– Вважаю, що тут вже нікого немає, – нарешті сказав він. – Ми можемо увійти.
– Геніально! – вигукнув Сашко. – А п'ять хвилин тому ми увійти не могли?
– Досить з мене одного нездари, який робить, що заманеться і геть не прислуховується до порад професіонала, – процідив Кирило і переступив поріг.
– До кого, даруй, я повинен прислухатися? – очманів Сашко, крокуючи слідом, але Холмогоров вже не слухав.
Він кинувся до стіни, біля якої лежав плащ Хогса, і прийнявся гарячково обмацувати її.
– Тут, зар-раза... Вона повинна бути десь тут! – бурмотів він, наче скажений.
– Що ти шукаєш, поясни? – продовжував дивуватися Сашко. – Де бісов Хогс?
– Він шукає пояснення, – долинуло від вхідних дверей. – А Хеміш Хогс – зник, як я вам і сказав сьогодні вранці.
Хлопці озирнулися. В дверях стояв Посередник.
А я вам казав!
– А що я вам казав! – миттєво перейшов у наступ Посередник. – Я казав, що Хеміш Хогс зник ввечері, просто із свого будинку, а ви... Ви ж не повірили мені, Олександре?!
– Я?! – неабияк обурився Сашко. – Ти знову надурив нас, покидьку!
– Припини, він правий! – Кирило продовжував обмацувати стіну. – Він дійсно казав, що Хогс зник в той самий вечір, коли ми з'явилися тут.
– Але ж...
– Він не повинен казати все! – гаркнув Кирило. – Він ніколи не каже геть усе! Але ніколи і не бреше!
– Ви як ніколи праві, пане Холмс, – миттю набундючився Посередник. – Я не брешу, але й не зобов'язаний розжовувати всі обставини справи найвидатнішому детективу всіх часів.
– Ах ти ж... – Сашко зробив крок до Посередника, і про його наміри нескладно було здогадатися.
– Облиш його! – звелів Холмогоров. – Ти не про те думаєш.
– Він хоче зіпсувати мені пику, – пожалівся Посередник огидним скрипучим голосом. – І все через вас, пане Холмс.
– Здається, він вже передумав... Ага!
Останній вигук був викликаний тим, що Кирило нарешті щось намацав у стіні.
– Що там? – майже одночасно спитали Посередник І Сашко.
– Те, що й повинно було бути. Двері! – переможно вигукнув Кирило. – Сашко, йди-но сюди! Застосуй свою силу із користю. Ну, хоч раз у житті!
– Нариваєшся, – попередив Сашко, підходячи ближче.
Холмогоров виявив у стіні щілину, в яку Сашко миттєво вставив лезо кишенькового ножа. Підчепив ним цеглу, що хиталася, і перед ними відкрився прохід кудись вглиб стіни.
– Здається, загадка привида вирішена, – задоволено сказав Кирило.
– Тепер ви просто повинні купити цей будинок у Хогса, – піддів Посередника Сашко.
Той скривився.
– Куплю, коли і якщо він знайдеться! Де пекар?!
– Ходімо і з'ясуємо! – Кирило витяг з кишені ліхтарика і зробив рішучий крок уперед.
Темними і короткими сходами вони спустилися до підвалу будинку.
– Поки не дуже цікаво, – пробурмотів Посередник. – Всього лише – потаємні двері у підвал.
– Чим ви знову не задоволені, роботодавцю? – їдко перепитав Сашко. – Загляньтеся! Пацан розкрив вам загадку появи привида.
– Ще ні.
– Чого це – ні?
– Бо тепер ми знаємо, як саме той «привид» розчинявся у стіні, – Кирило ретельно оглянув підвал, – але все ще гадки не маємо, навіщо був весь цей спектакль... Але є у мене одна підозра... – він неспішно обійшов приміщення і зупинився біля купи землі в кутку.
– Здається, ті двері були не останнім сюрпризом на сьогоднішній вечір, – Посередник аж сяяв від задоволення.
– І чого я не здивований?! – пробурмотів Сашко. – Де ви, там завжди сюрпризи. І я б не сказав, що приємні!
– Просто ви мене не любите, Вартовий, – ображено відповів Посередник.
– Так, – погодився Сашко, – не люблю. А де пацан? – покрутив він головою. – Чорт би вас забрав! Куди він подівся, поки ми тут базікали?