– Пішов далі по сліду, – Посередник обережно наблизився до кута підвалу. – У вас є ліхтарик? Бо він, здається, і світло з собою забрав.
– Є в мене ліхтарик! – остаточно розсердився Сашко. – Якщо і Кирило зникне в цьому бісовому будинку з привидами, я вас точно придушу!
– Не хвилюйтеся так за пана Холмса, хвилюйтеся краще за його супротивників!
– О господи! – не витримав Сашко. – Та годі вже мені локшину на вуха вішати! Куди він подівся? Ого! Тут здається діра у підлозі!
– Очевидно! – глузливо відгукнувся Посередник. – Ви ж не думаєте, що Холмс, начебто якийсь недолугий привид, розчинився в стіні? І що тут у нас? – він обережно зазирнув в діру. – Так я і думав, ще один прохід. Як думаєте, Ватсоне, куди він веде?
– Очевидно! – передражнив його Сашко. – Він веде в недобудований тунель метрополітену. До речі, моє прізвище – Вартовий.
Полонений
– Ну що тут? – Посередник гидливо обтрушував піджак від підземного бруду. – І що далі?
Вони з Сашком спустилися через ту щурячу нору і тепер стояли посеред вузького і тісного тунелю, не знаючи, що робити далі, і де шукати Кирила.
– Як я і казав, тут недобудований тунель метрополітену, – Сашко розсіяно озирався. – Щодо того, що далі...
– А можна тихіше! – зненацька пролунало зовсім поряд сердитим холмогорівським шепітом. – Ми тут не самі!
З тіні виступив він сам, геть перемазаний у глині та пилу.
– Де ти був? – також пошепки обурився Сашко. – Ніколи більше не кидай мене на одинці з цим... цим...
– Справу робив, поки ви лаялися.
– Я ніколи не лаюсь! – цього разу обурився вже Посередник.
Кирило мовчки, але дуже виразно, закотив очі. Його компаньйони замовкли. Витримавши секундну паузу, він сказав:
– Я знайшов Хогса.
– Він живий? – стурбовано спитав Посередник. – З ним все гаразд?
– Так, живий. Щодо іншого – не впевнений. Тут поряд тупикове відгалуження, де вони тримають свої інструменти. Хогс там, і він непритомний. Поряд з ним – двоє. Один – майже підліток, думаю, що це один з його помічників, він з самого початку був «у справі», другий – той волоцюга, з яким я розмовляв вдень.
Кирило замовк. Посередник і Сашко очікувально дивилися на нього.
– Що? – нарешті не витримав детектив.
– Які інструменти? – спитав Вартовий.
– Будівничі, які ж іще! Ті, якими вони продовбали цю нору.
– Хіба це не тунель метрополітену?
– Ні, тунель – там, – Кирило мотнув головою кудись у темряву. – А цей «апендикс» вони пробили нещодавно, і пробивають його далі кожну ніч. Тому у бідолашного пекаря і сипалася зі стелі штукатурка. Тому його і лякали привидом, щоб звалював з дому куди подалі!
– Але навіщо...
– Пояснення потім, зараз немає часу.
– Ви вже розкрили справу, пане Холмс, я вірно зрозумів? – поцікавився Посередник, що досі лише слухав їхню розмову.
– Вірно, – кивнув Холмогоров. – Не вистачає лише кількох деталей, але я сподіваюсь сьогодні їх тут отримати. Отже...
– Даруйте, ви збираєтесь визволяти Хогса врукопашну?
– Чорт! – Кирило, що вже зробив було крок назад, у темряву, зупинився.
– Не поминай, – тихо сказав Сашко, – бо він вже тут.
Посередник несхвально похитав головою і витяг з кишені два однакових револьвера.
– Тримайте, хлопці. Що ж ви за детективи, без зброї!
– Сподіваюсь, це не запальнички, – пробурмотів Сашко, але револьвер взяв.
Кирило рвучко вхопив свого і, вже не озираючись, зник у темряві. Сашко поквапився за ним, незлим тихим словом поминаючи азартного пацана та підбурювача Посередника.
Метрів за сто Кирило зупинився, притиснувся спиною до стіни і загасив ліхтарик.
– Це тут, – пошепки повідомив він. – Спробуй нікого не вбити, вони мені ще потрібні, але можеш добряче налякати!
– Слухаюсь, командире! – похмуро відповів Сашко, обережно визираючи з-за рогу.
– Тоді я пішов! – і перш, ніж Сашко встиг хоч слово промовити, Кирило двома швидкими кроками перетнув тунель і опинився на вході імпровізованої кімнати.
– Ну що, хлоп'ята, погралися, та й годі! Відійдіть від Хогса і тримайте руки так, щоб я їх бачив!
Підліток застиг, очманіло кліпаючи очима, а волоцюга вхопився було за кайло, що лежало поряд з ним, але Сашко миттєво наставив на нього револьвер.
– Без жартів! – суворо попередив він. – У тебе лише кайло, і пацан тобі не помічник.
– Це очевидно, – крізь зуби процідив Кирило.
– Я не про тебе, – також крізь зуби відповів Сашко, – а про його пацана.