– Ого! – Сашко відступив на крок, з подивом роздивляючись друга, який раптом вдався йому таким чужим. – То ось як ти заговорив?
– А що мені з тобою робити?! Я не можу прямо зараз дістати тобі з-під землі Посередника й вимагати в нього, щоб він відправив нас додому! До речі, ми і так під землею.
Кирило рвучко розвернувся і поквапився наздоганяти Хогса. Сашко вперто стояв, тримаючи у кишенях стиснуті кулаки, поки ті двоє не зникли за рогом. Він розумів, що поводиться не дуже розумно. Як ідіот поводиться, відверто кажучи. Але не міг заставити себе рушити з місця. Поведінка Холмогорова неабияк зачепила його. Здається, Кирило робив все, щоб залишитися тут, в Лондоні, якомога довше. І всі його обіцянки, які він давав Сашкові раніше, не вартували й ламаного шелягу.
Через декілька хвилин Сашко все ж таки вирішив вибиратися з тунелю нагору, бо дійсно почувався неабияким ідіотом. Але, пройшовши метрів зо триста вслід Кирилу й Хогсу, з подивом зрозумів, що заблукав, хоча блукати тут було начебто ніде. Ще годину тому тут була діра в підлозі льоха пекарні Хогса, і через неї линуло слабке світло, але зараз у тунелі панували темрява і тиша.
– Ну зажди! – пробурмотів Сашко і ввімкнув ліхтарик. – Ти мені і за це відповіси, шмаркач-детектив, я тобі...
Що очікувало шмаркача-детектива при неминучій зустрічі з розлюченим доктором, ніхто так і не почув, бо Сашко помітив слабкий промінь світла зовсім в іншому боці. Схопившись за револьвер у кишені, він обережно рушив туди.
Через декілька хвилин він вийшов на перон недобудованої станції. На диво, вона була майже закінчена. Не вистачало, мабуть, лише якихось деталей зовнішнього оздоблення, та Сашко не дуже знався на будівництві метрополітену. Тому він просто сів на лавку і почав чогось чекати... Сам не відаючи, чого.
– Вітаю! – почув він із-за лівого плеча. Неспішно повернув голову і недбало кивнув.
– І знову не сказав би, що радий вас бачити, Посереднику.
– А дарма! – усміхнений Посередник вийшов з пітьми тунелю і всівся поряд з ним. – Бо я прийшов виконати свою обіцянку.
– Переправити мене до двадцять першого сторіччя? Чесно кажучи, я ще не...
– О, ні! Мене здається, ви вже все вирішили, Олександре Вартовий! Ба більше – я в цьому впевнений, інакше б не потурбував вас.
– Впевнені? – Сашко піднявся, міцно стискаючи у кишені револьвер. – От що я вам скажу, чорт ви язикатий: свою локшину вішайте на вуха пацану. А мені – не треба!
Посередник тільки посміхнувся. В тунелі раптом почувся гуркіт, Сашко відчув щільний потік повітря, який буває в метро, коли до станції наближається поїзд. І вірно – до станції справді підійшов поїзд. Двері автоматично розчинилися. У вагоні не було ані душі.
– Прошу! – широким жестом запросив Посередник.
– У мене є вибір? – повагавшись, спитав Сашко.
– Думаю, що ні.
Це очевидно
Сашко увійшов у вагон. Посередник прослідував за ним. Двері повільно зачинилися і поїзд рушив від станції. Сашко подивився у вікно. Замість очікуваної пітьми тунелю, там був сірий туман десь і колись.
– Не знав, що ви і техніку використовуєте для своїх фокусів, – сказав Сашко. – Маю на увазі – сучасні засоби пересування.
– О! – сказав Посередник. – Історія цього поїзда дивовижна! Він поїхав від станції Південний Кінсігтон у тисяча дев'ятсот вісімдесят другому році і прямував в депо. Більше його ніхто ніколи не бачив.
– Поїзд-привид? – здійняв брови Сашко. – Ви знаєте, що я не вірю в потойбічних... істот?
– Так, знаю, – посміхнувся Посередник. – Але це не заважає вам користуватися послугами одного з них.
– Слушно, – вимушений був визнати Сашко.
– А ще кажуть, що цей поїзд просто розібрали на металолом, а хитрий машиніст на виручені гроші поїхав жити на Багами.
Сашко розсміявся:
– Така історія мені здається більш вірогідною!
Вони помовчали, розглядаючи одноманітний пейзаж за вікнами.
– Отже, – нарешті порушив тишу Сашко. – Про що ви хотіли поговорити зі мною?
– Я хотів трохи супроводити вас.
– Навіщо? Щоб впевнитися, що я не повернуся?
– Це ваше рішення, Олександре, – стенув плечима Посередник. – Я лише його виконую.
– Облиште! – Сашко невесело посміхнувся. – Вам конче потрібен детектив, чи не так ви йому сказали тоді, на кладовищі, коли зваблювали всіма загадками світу?
– Звідки ви...
– Він розповів мені. А що ви думали? Я його найкращий друг.
– Тому ви кидаєте його, – різко відповів Посередник. – Якщо він переказував вам зміст тієї нашої розмови, то ви повинні знати, що я сказав йому: мені однаково, де Холмс зустріне свого Ватсона.